Глава 16.3.

Такою самою процесію та таким самим складом, як вони заходили до жандармерії, до бальної зали прокрокував король. Всі завмерла та через мить склонилися в уклінах, що не заважало багатьом трохи нервово переглядатися. Але Його Величність, здавалося, був у самому, що не найкращому настрої. Його посмішка так і сяяла на гладко поголеному обличчі.

Поряд з ним, звичайно що, виявилася мадмуазель де Летельє. О! Яка отруйна усмішка з'явилась на її обличчі, коли вона побачила герцога поруч зі мною! А я ще й була в смарагдовій сукні. Що це? Ревнощі? Ще чого не вистачало. Здається, я починаю розуміти, чого де Брієнн хотів добитися, запрошуючи мене на танок. Ось тільки звідки він міг знати, що ця особа таки сюди прийде?

— Продовжуйте святкування! — вийшов трохи вперед один чоловік зі свити короля з зовнішністю, що зовсім не залишалася в пам'яті. Ідеальний кандидат для супроводу монарха – такого пошлеш за кимось слідкувати та він з цим легко впорається.

Почувши це, музиканти миттєво продовжили попередню мелодію, але конкретно для нашої з герцогом пари танок, підозрюю, скінчився. А де Брієнн мої ці "підозри" тільки підтвердив:

— Мені шкода це визнавати, але за рахунок нових обставин... самі розумієте яких, — дракон скосив погляд на "королівську чету", — я вимушений вас покинути, можливо, що на весь майбутній вечір. — я удостоїлася ще одного дуже уважного погляду, куточки його губ трохи смикнулись, — Чудова сукня, ви маєте прекрасний смак. На все добре.

І хоча це був звичайний черговий комплімент від нього, як від джентльмена. Чомусь він викликав в мене щире бажання усміхнутися. Враховуючи особливо, ЩО у мене за сукня.

— На все добре, — тихо, майже сама собі повторила його прощання.

Ну як все пройшло? — непосидюча Моміль вже була тут як тут, — Розповідай скоріше!

Нічого розповідати, в нього державні справи, ти не бачиш? — спркійним тоном відповіла я білці.

Герцог разом зі своїм братом вже йшли до однієї з ниш. І мадмуазель де Летельє з ними не було, а це означало, що в неї є інші справи. І я не здивуюся, якщо ці справи стосуватися мене, тому я схопила швиденько Моміль на руки – вона не встигла навіть пискнути, та попрямувала кудись подалі від центру зали. Спілкуватися з цією русалкою в мене не було жодного бажання, тим паче враховуючи її емоції, коли вона побачила нас з де Брієнном.