Глава 15.4.

— Ти думаєш це їхніх рук справа? — почула я спокійний голос Ротфора.

Наскільки я можу судити по своїм відчуттям – у приміщенні було лише двоє, хтось з них повільно пройшовся кабінетом. По манері ходи я одразу впізнала співрозмовника мсьє Ротфора. Де Брієнн. Проклинаючи про себе сукню, яка може дуже невчасно прошурхотіти, я обережно, наскільки це взагалі можливо, відійшла подалі від кута. Але так, щоб при цьому гарно чути розмову через напівзакриті двері.

— А ти вважаєш, що це змогла би скоїти дівчисько? – таким самим рівним тоном відповів герцог питанням на питання.

— Якщо я не помиляюсь, це та сама особа, що найдивовижнішим чином врятувала Його Високість Даніеля? — і, не чекаючи відповіді на риторичне питання, маг продовжив: — Флоріане, я розглядаю будь-які ймовірності. Навіть ті, що звучать дуже сумнівно. Мені це все вже дуже не подобається... Тільки перший етап, а в нас вже постраждалі гравці та ще й де?! В моєму інституті! Я сам особисто все перевіряв, всю систему безпеки, аж до окремого випробування кожного з учасників.

Ротфор ніби хотів продовжити свою тираду, але в мить взяв себе в руки шумно видихнувши.

— Треба ловити щура по гарячих слідах.

— Я уважно слідкував за проходженням змагання кожного з учасників команди мого племінника та нічого підозрілого там не відбувалося.

Доки герцог говорив, мені почувся якийсь шурхіт в коридорі. Я не була впевнена, що це був "просто протяг", але мені було важливо дослухати чи повірить Ротфор де Брієнну.

— Припустимо. Я тобі вірю, як самому собі, але тоді це все значно ускладнює ситуацію, — Ротфор підвівся та теж почав міряти кроками кімнату, — Якщо... мадмуазель Фено, здається? Якщо вона не причетна, то у нас просто немає підозрюваних.

— Зовсім?

— Зовсім.

Було вже навіть трохи не звично чути голос герцога від звичного легкого знущання. Натомість, його тон залишався максимально зібраним та серйозним.

Я вже хотіла йти геть, бо я дізналася достатньо для себе, навіть більше ніж розраховувала. Герцог з Ротфором якось підозріло замовкли, дуже не хотілося б з ними зіткнутися в коридорі. До того ж, згідно з моїм внутрішнім годинником, з хвилини на хвилину повинен вже початися бал. Але тут де Брієнн знову заговорив, а я знову нагострила вуха.

— Що лікар сказав про стан русалки?

— З мадмуазель де Летельє все добре... а мене не покидає думка, що нас просто хотіли відволікти від чогось.

Герцог лише хмикнув, мовляв, для нього це було більш ніж очевидно. Ще й одразу змінив тему:

— Її старша сестра вже тут? — мені здалося, що награно спокійно спитав де Брієнн.

Після незрозумілої мені паузи його співрозмовник таки відповів:

— Вона ще не знає про те, що сталося. Та я сподіваюся, що взнає тільки коли дівчина вже прийде до тями.

У цей момент на мене несподівано хтось застрибнув ззаду.