Глава 14.3.

***
Не знаю, скільки точно мені довелося ходити з цією тушкою по лісу. Тягати її на плечі було б мало того, що не зручно, так ще й не давало мені багато простору для маневрування, якщо щось би зненацька сталося. Та й взагалі, надто багато поваги цій русалці, щоб я її ще на собі носила. Замість цього, я поназбирала гілок та зробила такі собі ноші, куди поклала тіло та потягла їх за собою. Завжди можна буде кинути це та побігти кудись чи вступити в бій. Чому ж я е скористалася магією? Ну по-перше, таким чином я буду, поки її несу, постійно виснажувати свій магічний резерв, який ще може знадобитися попереду, а по-друге, золоте правило будь-якого досвідченого мага говорить: "Якщо на невідомій території є можливість обійтися без магії, то треба обходитись". Існує безліч аномалій у природі, навіть ще не досліджених, але які можуть скористатися відкритим під час застосування магії джерелом істоти та, наприклад, повністю спустошили її. Я колись працювала у схожих умовах, тобто у підсвідомості. Але менталістика то не мій фах, тож набутий там досвід не те щоб дуже корисний зараз в моїй ситуації.

До своєї специфічної ноші я доволі швидко звикла, навіть з урахуванням того, що я сама була в сукні. До речі, неабияку роль в створенні ношей зіграли якраз сукні. Десь щось зірвала, зрізала, зняла цей клятий криналін врешті-решт. За весь цей час русалка навіть і не думала приходити до тями, я навіть почала думати, що вона прикидується, бо з таким галасом, з яким я сварилася, доки пробувала щось змайструвати з залишків "традиційного жіночого туалету Світлого королівства", навіть мертвого можна було б підняти. Буде дуже весело, якщо це все ж таки ілюзія, та я дарма витрачаю зараз час.

Знати б ще, куди треба йти... а так мені залишається просто бездумно бродити цим лісом в надії, що рано чи пізно на когось ще натраплю. Бажано, щоб цей "хтось" не втратив свідомість теж. Навколо був гранично однотипний пейзаж. Більше навіть ніяких інших галявин помітно не було. Лише дерева, гриби, трави та лісні тварини навколо.

- Принаймні голодними ми не лишимося,  - я обернулася на "тіло", - ну, або я не лишуся.

Справді, це все навколо - лише підсвідомість, але мозок це сприймає, як дійсність і якщо я тут помру з голоду, то в житті можу впасти в кому та мені знадобиться вже довольно серйозна медична допомога.

Як тільки дівчина "покинула моє суспільство" та сама тревожність, що з'явилася в мене з її появою, зникла. Збіг? Не схоже. Ще дивно, що для мене, я разом з іншими тільки заплющила очі, сидячи в кріслі в урочистій залі Чармівільського інституту, та одразу опинилася на тій самій галявині. А русалка стверджувала, що вже давно ходить по лісу. Ну ось на що нас можуть зараз випробувати? Не розумію.

Вже котрий раз проходячи повз чергове дерево, схоже на інші, як дві краплі води, я щось відчула. Не тривогу, ні. Вже щось зовсім інше, що не стосувалося моїх особистих почуттів.

Не розмірковуючи ані секунди, я відпустила "мотузку", за яку я й тягнула ноші з де Летельє по землі, та підійшла ближче до дерева, яке так мене збентежило.