Глава 14.2.

Не втрачаючи контроль над своїми збунтованими емоціями, я стала в більш впевнену, стійку позу та склала руки на грудях. Русалка теж завмерла та майже ідентично повторила мою позу. Її колись прекрасна блакитна сукня тепер бажала лише кращого... відірваний повністю правий рукав, подраний поділ. Складалося враження, що вона тут перебуває довше за мене, бо подряпини на її передпліччі не виглядають свіжими. Якщо це, звісно, справжня донька русалочого герцога, а не її проекція.

— Ви впевнені, мадемуазель де Летельє, що хотіли мені сказати саме це зараз? — нарешті спитала я в дівчини.

Її погляд на мить застиг, а потім вона так і сіла на землю закривши лице руками. Не розгубившись від такої зміни її емоцій, я повільно підійшла ближче. Евеліна щось бормотіла та мені довелося прислухатися, щоб почути, що вона говорить. Цей майже відсутній, в порівнянні, людський слух... не скоро я ще звикну до цього.

— Мені здається, що я божеволію-у-у... — захникала русалка зрештою, — я не знаю... скільки вже тут ходжу та нікого... — вона гикнула, — не бачила-а...

Дівчина не переставала причитати та майже переконала мене в тому, що вона справжня, а не частина випробування. Припустимо.

— Мадмуазель де Летельє, — я обережно доторкнулася до її передпліччя від чого вона трохи здригнулася, — все вже гаразд ви не одна...

Русалка підняла на мене очі повні надією, але буквально через секунду погляд змінився на якийсь затьмарений та, вочевидь, вона вже знову мало себе контролювала.

— Навіть не смій мене торкатися! Пішла геть! — де Летельє-молодша підірвалася з місця розмахуючи руками, але одразу остапилася та впала назад на землю.

І впала вона вкрай невдало, бо, схоже, вдарилася головою о валун та втратила свідомість при цьому. Чудово. Тепер мені ще думати що робити з цим тілом. Наскільки можна називати тілом проекцію істоти в підсвідомості? Цікаве питання, шкода, що зараз мені вирішувати слід не його.

Все ж таки перевірила наявність дихання у цієї земноводної. Вона дихає, значних зовнішніх ускодженнь немає. Але як я не намагалась її привести до тями – все без результату. Після "огляду" я сіла на той самий камінь поруч з "тілом" та почала міркувати, що ж мені робити далі. Якихось окремих інструкцій надано не було, принц та решта моєї команди зранку навіть не знали, що конкретно буде на випробуванні. Виходячи з цього, я повинна здогадатись про щось сама. Тільки ось про що? Невже ця бідолаха й була моїм випробуванням? В такому випадку, не знаю як я, а вона його точно провалила. А що, якщо я теж провалила, чи знову не знаю щось очевидне для нормальних громадян Світлого королівства? Тим самим видаючи себе.

Ну ось знову, якісь дивні переживання.

Ні, все одно треба щось робити, ніхто звісно мене не вижене, якщо навіть я не пройду це випробування. Принаймні, так вони обіцяли при вселюдно, але хтозна, що у цих світлих організаторів в голові.

Я пробіглась оцінюючим поглядом по непритомній русалці. Надто важкою не повинна ніби бути, а феї в принципі самі по собі сильні... Все, вирішено! Не зважаючи на те, що це все лише іллюзія, магію лісу я відчуваю. Тому треба шукати вихід, чим та де би він не був, саме завдяки магії лісу. А цю надто вразливу особу, ми мабуть прихопимо з собою, не кидати ж її тут, може за нами хтось спостерігає. Я ж не хочу, щоб всі раніше ніж потрібно зрозуміли, що я не проста добра та "сором'язлива" дівчина.