Глава 14.1.

Коли я повернулася, герцог вже давно відвернувся та про щось знову тихо переговорювався з мсьє Ротфором. Натомість я чітко бачила засуджувальні погляди моєї команди, причому навіть від Женев'єви теж. А стосовно оточуючих, то вони, як і де Брієнн, вже втратили до мене будь-який інтерес, згрупувались купками та обговорювали напевно майбутнє змагання.

На диво – мені навіть ніхто нічого не виказав. Даніель тільки буркнув:

— Скоріше відчиняй свій артефакт та повторюй за нами.

Я повела плечем та послухалась спадкоємця. Зі скриньки вислизнув маленька прозора кулька. Оглянувшись по сторонам, я зрозуміла, що схоже її могли бачити лише безпосередні володарі артефакту. Обережно покрутивши маленьку скриню в руках, я побачила, що дійсно, на ній було вигравірувано моє ім'я. Ну, тобто, там був напис з іменем, під яким я офіційно приймаю участь в Королівських Іграх: "Кора Фено". Сам же ж артефакт в усьому іншому був абсолютно ідентичен до решти скриньок у гравців: на невеличких чотирьох ніжках, з темного дерева та з гіллястими візерунками по боках.

Женев'єва, що стояла по праву руку від мене, піднесла праву руку до скрині та промовила закляття, яке, якщо я не помиляюсь, застосовують світлі маги зазвичай в лікарнях або не надто масштабних ритуалах, для того, щоб зцедити лише декілька крапель крові. Що ж, виходить, що завдяки крові майбутнього хазяїна чи хазяйки, цей артефакт і активується.

Я в точності повторила всі дії фенікса та за мить скриня повністю змінилася – не змінився хіба що її розмір та вага, хоча матеріал, з якого вона була тепер виготовлена, став геть іншим. Скринька була цілком малахітова, замість гіллястих візерунків її тепер прикрашали срібні елементи, а зсередини вона була застлана чорним оксамитом. Щодо прозорої кульки – вона нікуди не щезла, навпаки яскраво засяяла та нагадувала тепер нічне зоряне небо, що містилося в цій невеличкій кульці.

Доки розглядала ці метаморфози, я майже пропустила момент, як замість столів, у залі з'явилися численні крісла. Приблизно якраз на кількість гравців. А я навіть не встигла зовсім нічого скуштувати...

— Якщо всі вже активували свої артефакти, — мсьє Ротфор нагородив мене тяжким поглядом, — прошу сідати в крісла, кожне з них підписане іменем гравця, та ми починаємо.

Я знову звернула увагу на фенікса, вона чи не найперша пішла до крісел в якомусь пригніченому стані та з опущеною головою. Артефакт Женев'єви був зовсім без візерунків, повністю виготовлений з гірського хришталя. Вона його трохи притискала до себе, доки йшла. Наші ж крісла, як і Жака з Даніелем стояли поруч і, коли ми сіли, в очах дівчини я побачила сльози, але не встигла навіть обдумати можливі причини такої реакції, судячи з усього, на скриню, як моя свідомість мене на мить покинула. Та прийшла в себе я вже на якійсь галявині.

І ось ми повернулися туди, звідки все починалось. Я майже на сто відсотків була впевнена, що це той самий Фронт'єрський ліс. Не дарма ж я наполовину дріада, хоч в чомусь це повинно було проявитися окрім особливої будови вух. Схоже, на нас наслали спільні "видіння" та всі учасники зараз свідомістю, як і я, десь в цьому лісі.

Це все дуже добре але абсурдності ситуації додавало все та сама клята смарагдова сукня. В лісі. Чудово. Особливо враховуючи, що не важливо видіння це, чи не видіння, кринолин та корсет відчувалися дуже реалістично, а я вже уявляю, як це вбрання буде чіплятися за кожну гілку. Але на цьому сюрпризи не закінчувались. Судячи з шурхіта та тихих проклятть в адресу вже вищеупом'янутих гілок, хтось вже встиг перевірити мої думки на практиці.

Врешті-решт з-за дерев вийшла ніхто інша, як Евеліна де Летельє власною русалочою персоною. Ось тільки обличчя в неї було вже зовсім якесь нелюб'язне. Навіть занадто. А коли вона на підвищених тонах почала мені прямо з протилежного боку галявини про щось казати, я навіть не одразу зрозуміла, що вона має на увазі.

— Якщо ти хотіла таким чином привернути на себе увагу герцога де Брієнна, то мені доведеться тебе засмучити. На таких як ти, він ніколи не звертав і не зверне уваги. — русалка гидко усміхнулася, напевно, не правильно зрозумівши мій спокійний вираз обличчя, хоча насправді я таким чином просто ховала за маскою своє нерозуміння, того, що відбувається, — Не віриш? А ти думаєш чому майже ніхто й оком не повів на те, як ти вирядилася? Жодній істоті у здоровому глузді не прийде до голови навіть думка про те, що між вами щось може бути.

"Вирядилася"... і де ж таких слів нахапалась? Чим дальше – тим цікавіше. Моє уявлення про виховання "леді" у Світлому королівстві дещо різнилося з тим, що я бачу зараз. Не знаю, які цілі вона переслідувала, дійсно розраховувала мене просто образити та вибити з колії? Ось так просто "вийшла з лісу" ані добридень, ані до побачення, одразу почала з, підозрюю, власних думок на мій рахунов. Гм, ну припустимо, трошки піддамся цьому іспиту, а я майже впевнена, що це було частиною випробування. Щоб ніхто засмутився та я виграла собі трохи часу, для того, щоб все обдумати. Мені навіть вдалося зобразити, щось схоже на сльози, які я, нібито, ледь стримую. Але щось мене все ж таки бентежило. Настільки бентежило, що я зовсім не звернула уваги, як там вона відреагувала на мою чергову виставу. Справа була в тому, що я, звісно, добре контролюю свої емоції, але конкретно зараз, тут, я відчувала їх всі надто гостро. Зараз в мене сильно посилилось хвилювання, а точніше хвилювання про те, що я кожної хвилини перебування тут, ризикую бути розкритою.