Глава 13.6.

— Де твій артефакт? — уважний менталіст першим помітив, що щось не те.

— У Моміль, — коротко відповіла я, вишукуючи очами хвостату в натовпі, — хвилинку.

Треба ж попереджати, що ця скинька знадобиться мені саме сьогодні, а ні принц, ні мсьє, який це мені сьогодні дав, про це не сказали. Анітрохи не соромлячись та ігноруя погляди оточуючих, я "переключилася" на магічний зір та пішла шукати ображену білку. Нарешті моє магічне чуття відновилося, хоч до рівня, який був до моєї, скажемо так, трансформації, ще доволі далеко. А ця руда хотіла мене провчити, я більше ніж впевнена, що вона навмисне зараз десь сховалася з артефактом та сидить, чекаючи, доки мене настигне карма за "погане з нею поводження".

По залу пройшлася хвиля шепотків. Проходячи повз команду з русалочого герцогства, я почула як одна з дівчат шепоче сусідці щось на кшталт: "Знову ця простолюдинка виділяється. Та ще й прямо посеред промови Його Світлості... ось побачиш, скоро він позбавиться її". "Вже намагався" – хмикнула про себе я, зробивши вигляд, що нічого не почула та попрямувала далі – за один із столів в кінці зали. Я не дуже хвилювалася за те, що виділяюся з натовпи, бо чим гіршою "шпигункою" я здаюся, тим менше буде підозрів в мою адресу.

Як ти мене знайшла?! — коли я демонстративно відхилила витончену мереживну скатертину та спритним рухом дістала звідти руду журналістку.

Правило перше нашої співпраці ти вже почула, сподіваюся, що сьогодні ще й усвідомиш. Правило друге – не варто розраховувати, що тобі вдасться ще хоч раз мене надурити. — беззаперечно відповіла подумки я, — А тепер віддавай сюди артефакт по-доброму.

Моміль могла, можливо, тільки здаватися дурною, але я бачила, що це не так. Білка гарно розуміла, що після проведеного на тій галявині ритуалу, цілком від мене залежить. Більше того – вона зараз сама винна в наших зіпсованих відносинах, завдяки своїй витівці. А в мене є правило – я другого шансу не даю ніколи та нікому, без жодних виключень. Надто вже дорого мені обійшовся останній раз, коли я дала одній істоті цей другий шанс.

Розгубившись та нервово смикаючи хвостом, білка трохи виглянула із-за столу та побачила, що більшість з присутніх та навіть герцог дивилися зараз у наш бік. Вразившись такою увагою до нашого невеличкого "конфлікта", Моміль все ж таки дістала ту скриньку з магічного кармана та передала мені. А я, ні на кого не звертаючи уваги, попрямувала назад до решти своєї команди з виразом обличчя: "Ну, ніхто не вмер від того, що ми затрималися на якісь зайві п'ять хвилин". Думаю, це саме те, чого від мене очікуючи усі ці "виключно благородні особи".