Глава 12.3.

На збори ми витратили з Моміль майже увесь час, що залишався до виїзду з маєтку до цієї "урочистої" події. А все через те, що вона ніяк не могла підібрати сумочку.

І ні, сумочку вона не могла обрати не мені – собі.

— Я останнім часом навіть не встигаю окліматися! А ти мені щось говориш про те, щоб я перестала нервувати та метушитися! Ну яку совість треба мати? — обурилася хвостата.

Ніяку, все вірно, але зараз не про це.

Обирала собі сумку вона з моїх, подарованих Женев'євою, а потім збиралася її просто зменшити до потрібних їй розмірів за допомогою магії. Але майже всі сумки в наявності здавалися їй якимось "невідповідними за її статусом". Ну авже ж, вона найкраща журналістка Світлого королівства, що буквально вчора брала інтерв'ю у принца та його найближчого оточення, тому все навколо повинно відповідати цьому званню.

І на чому вона врешті решт зупинилася? На звичайнісінькій льняній сумці зі шкіряними вставками. Мовляв "надто вже пихатих журналісток ніхто не любить". Мені вже було все одно, я була просто рада, що вона нарешті зібралася. Добре, що у неї є хутро та їй не потрібно обирати ще й вбрання.

На подвір'ї нас вже очікували. Схоже, що приходити останніми – це вже входить в якусь звичку. Не пояснювати ж їм, що ми були зайняті обранням сумки для білки. Хоча я підозрюю, що скоро подібне стане моєю буденністю.

Не роби таке невдоволене обличчя – посміхнися, покліпай очима. Ти ж справжня красуня! Невже треба усьому вчити? — пробурчала Моміль у мене в голові.

Кому посміхнутися? — не зрозуміла я. — Яке ще кліпання очима?

Як кому?! Герцогу! Він з тебе очей не зводить, а на хвилиночку – чудова партія.

Я подивилася на де Брієнна. І дійсно, дивиться. Жак, Даніель та Женев'єва щось активно обговорювали зі сторони та ще мене не помітили. Герцог оглянув мене з голови до п'ят, доки я спускалася сходами, а потім повернувся поглядом до моїх очей та посміхнувся. Я спочатку навіть не зрозуміла причини цих веселощів, але коли сама уважніше до нього придивилася...

— Мадмуазель Фено, — привітав він мене, коли я підійшла ближче, — ви сьогодні теж у зеленому?

— Вітаю, Ваша Світлосте. Так, дуже... гарний та заспокійливий колір.

Якщо б ми не приїхали в одному екіпажі, то це було б ще не настільки критично, але ж ні. Останнім часом при Світлому дворі є мода на те, щоб на світські заходи пари вдягалися в один колір. А обирала мені сукню...

Моміль!

Що? Я ж кажу – гарна партія та ще й нерівно до тебе дихає.

Такі як вони або не закохуються зовсім, або точно не з самого початку знайомства, Моміль, – я вже не знала як до неї достукатися, ця їх впевненість, що він мені годиться у наречені до добра не доведе точно.

Чому ти не можеш просто мені довіритися? Я – твій фамільяр, мені краще видно, бо я магічна істота та добре все це відчуваю. В нього точно є до тебе симпатія!

В такому разі, він має за завичку труїти своїх пассій. Яка ж вона ще наївна...

Герцог подав мені руку, допомагаючи сісти до екіпажу. В його погляді все ще плясали смішинки. Чи здогадується він, що я в курсі цієї їх придворної моди? Сподіваюся, що де Брієнн не подумає, що я то навмисно. Цього ще не вистачало.