Глава 11.3.

— Звичайно я готова, — білка підхопилася та витягла свій всюдисущий блокнот, — до інтерв'ю я готова завжди!

— Я ж тобі казала, — з цими словами я піднялася з дивану та пішла в бік спальні, — ну, не сумуйте, якщо щось знадобиться – кличте.

— Стривай, куди ти? — спитала в мене Женев'єва.

Ну що ще? Якщо з білкою позайматися я зараз все одно не зможу, тому хотілося б, взагалі-то, зайнятися зараз іншими своїми справами. Яких теж, на хвилинку, було дуже і дуже багато.

— Ти теж член команди на Іграх, тому, раз ти вже тут, з тебе й почнемо, — фенікс хитро на мене глянула, мовляв нікуди мені втекти від цього не вдасться, — Ми з Жаком та Даніелем домовлялися зустрітися десь через двадцять хвилин у квітковій вітальні.

Коли вони весьчас встигають про щось домовлятися? Складається враження, що вони спілкуються дистанційно. А до речі, цілком можливо й таке. Це змусило мене замислитися.

— Так-так-так! Сюди чудово впишеться історія про порятунок принца з перших вуст, а ще треба додати матеріал про Женев'єву... — безперестанку бормотіла Моміль.

Мені не залишалося нічого іншого, окрім як сісти назад на диван та лише з тоскою поглядувати у бік дверей спальні.

— Ти не любиш давати інтерв'ю? — поцікавилася Женев'єва, — а, точно, ти напевно їх ніколи не давала... Нервуєш?

Та навпаки, я спілкуввалася свого часу з журналістами занадто багато. Більш ніж достатньо, щоб це все мені настільки набридло, що з недавніх пір журналісти до мене не наближаються навіть на кілометр.

— Якщо тобі буде незручно, ми можемо швиденько записати основні моменти тут, без чоловіків. Моміль це легко зможе організувати, так?

— Звичайно, — кивнула білка з серйозним виглядом.

— Все добре, дякую за турботу, але для мене не буде проблемою давати інтерв'ю радом з усіма.

— Як чудово! — білка від цієї ситуації була просто на сьомому небі від щастя, — Так, десь у мене був заготовлений список питань, які я хочу обов'язково задати. Я просто забов'язана написати про всіх, хто проживає зараз в цьому маєтку!

Ти ще б мсьє де Брієнна запроси на інтерв'ю, — не втрималася від шпильки я, хоча б подумки, але побачивши вираз мордочки білки, жахнулася, що з цієї станеться дійсно піти з цим проханням до герцога.

Я тільки зараз звернула увагу на перо, яким користувалася Моміль. На перший погляд – нічого особливого, хіба що його яскраво-блакитний колір. Напевно воно колись належало якомусь чарівному птаху з Зачарованого лісу, яких там насправді купа та далеко не всі зараз досліджені. По оцінкам науковців, лише птахів нам не відомо й половини з усіх існуючих там сімейств. Тобто мої підозри можна цілковито списати на невивчені властивості цих птахів, Ада щоб я провалилася на місці, якщо мене мої очі обманюють та це не артефакт.

— В Зачарованому лісі існують артефактори? — навіть нічого не приховуючи, спитала в білки.

Моміль насторожено смикнула вухом, але дідповіла:

— Іноді зустрічаються, а що?

— Та ось, твоє перо мені здалося дуже цікавим артефактом.

І дійсно, я бачила більше ніж багато артефактів за своє життя, а з такою структурою бачу вперше.

— Це перо я зробила сама, — гордо поставилася білка, — та так, окрім журналістики, я вважаюся в Зачарованому лісі кимось, кого ви би назвали, напевно, артефактором.

— Дійсно? Я навіть не впізнала в твоєму пері артефакт, — сплеснула руками Женев'єва, — настільки він майстерно та унікально зроблений.

Артефактор? Далі все цікавіше й цікавіше. Це все звичайно добре, але ніяк не допомагає справі, окрім лише мого власного задоволення новими знаннями. Хоча з цього можна щось вигадати на майбутнє, враховуючи, що Моміль мій фамільяр.