Глава 11.1.

Моміль почувала себе не дуже добре після учорашнього землетрусу. Щоправда, я спочатку подумала, що то через моє втручання та насильницький сон. Але вона сама сказала, що магічні потоки на территорії усього Чармівілю ніби хтось пережував та виплюнув назад, а їй, як магічній тварині, така суміш в повітрі була все одно що отрута. Вона не вийшла сьогодні з нами снідати, натомість залишилася у наших покоях. Повноцінною магією було ще заборонено користуватися без крайньої необхідності в цьому. А загалом, усім нам потрібен ще час, щоб відновитися. Хоча й це перенесення Королівських Ігор на цілий тиждень мені зовсім не подобається.

— Сподіваюся, ти добре тут влаштувалася? — все ніяк не хотіла відчепитися від мене навіть за столом хвостата, — Зізнатися чесно, у цьому маєтку навіть мені стає якось лячно.

Угу, навіть їй.

А погляд русалки увесь час чомусь повертався до де Брієнна, який сидів абсолютно спокійний з протилежної сторони стола. І я не могла розгадати, що то був за погляд. Занепокоєний? Боязкий? Ненависний? Де Летельє все ще добре себе контролювала, та її погляди були дуже скороминущими. Страви поки що не подавали – усі ми чекали на Його Високість. Женев'єва сьогодні вже виглядала краще, навіть вбрала достатньо вишукану, як для сніданку, сукню. Але, звісно, все в рамках ранкового етикету.

— Ваша Світлосте, якщо я не помиляюся, сьогодні планували зустріч усіх членів команд разом на вітальну вечерю. Чи відбудеться вона? — спитав в герцога Жак.

На фоні спокійного, як слон герцога, Жак виглядав справжньою хмарою. Під очами залегли тіні, погляд втомлений. Таке враження, що він після мого навіяного сна, який ніяк не зможе скомпенсувати справжній сон, не спав сьогодні зовсім.

— Не зважаючи на те, що наслідки учорашнього вже майже повністю встигли прибрати за сьогоднішню ніч, цю зустріч було вирішено перенести все ж таки на завтра.

Нарешті, до зеленої столової зайшов принц. Причому, так само "смертельно" втомлений, як і Жак.

— Так, — кивнувши Даніелю у знак вітання, вже занадто натхненно всплеснула руками де Летельє, — я вирішила, що через це непорозуміння... Хм... — зустрівши похмурий погляд менталіста вона на секунду замовкла, — через ці жахливі події, не можна скасовувати або на довго відкладати такий важливий етап Ігор, як більш близьке та неформальне знайомство учасників!

Тепер похмурі обличчя були вже у всіх, у Жака, у принца, у мене, у Женев'єви... у всіх окрім герцога. Де Брієнн, у своїй улюбленій манері, з легкою усмішкою на губах, без усіляких проблем приймав активну участь у розмові з мадмуазель де Летельє.

— Я цілковито з вами згоден, — а ось в усмішці герцога, навіть мені було дуже важко вдавалося вгадати ту саму дещицю іронії та сарказму, а вона там була, я в цьому навіть не сумнівалася, — Незважаючи навіть на, як ви висловилися, такі жахливі події, зволікати нам нема часу, — тут я з ним згодна, у мене також часу обмаль, — Сьогодні якраз допрацюють усі необхідні заходи безпеки та вже завтра ми зможемо майже безперешкодно пересуватися містом.

Де Брієнн підняв брови, оглянувши загальний вигляд увійшовшого принца. Потім перевів погляд на Жака, щось для себе порівняв та хмикнув.

— Так ось хто ці два відчайдушні молодики, про яких мені доповіли вранці, що побажали приховати свою особистість, але усю ніч сьогодні добровольцями допомагали відповідальним службам відновлювати місто?

Допомагали усю ніч? Оце так. Я чомусь від них не очікувала. Судячи з виразу обличчя Женев'єви, вона теж про це не знала й також оцінила такий вчинок. Напевно, у принца все ж таки щось було, у що можна закохатися.

Як тільки наші "герої" хотіли вже щось відповісти, до зали почали завітати привиди. Багато привидів із подносами в руках. Прямо поряд зі мною залунав приголомшливий вереск. Верещала, власне, сама мадемуазель де Летельє та майже одразу пішла в несвідомість прямо на підлогу. Ну а я її "не встигла" зловити. Ну а що, мені сподобалося як вона так "смачно" вдарилася головою. Мені й самій іноді хотілося їй вдарити по ній чимось важким. Чому ж хоча б так не помилуватися цим.

Ми з феніксом переглянулися та в її очах я побачила відображення власних думок, або точно щось схожого на це. Хм, можливо ми й зможемо потоваришувати.

— О, яка шкода, що я зовсім забув про панічний страх мадемуазель де Летельє перед мерцями, — ніби скрушно, але ані краплі при цьому ні про що не шкодуючи, промовив герцог, придивляючись що йому принесли, — Серж, проблем з приготуванням ніяких не виникло? — привид нічого не відповів, просто виразно подивився на де Брієнна, — Ну, ось і чудово... відтепер готуватимете нам завжди.

Після випадку з моїм "невдалим" отруєнням він остаточно прибрав усю прислугу тепер вже навіть з кухні? Чи це викликано лише бажанням якнайефективніше позбавитися "дуже приємної" присутності русалки?

Непритомну мадемуазель винесли ті ж самі привиди, константувавши, що з нею не сталося нічого критичного, та це дійсно просто звичайна непритомність. Далі напевно супроводили її до екіпажу, а на ньому вже до дому.

Вже, коли я вийшла зі столової та прямувала до своїх кімнат, мене перехопила фенікс.

— Як Моміль себе почуває? — буденно спитала вона.

— В неї ще слабкість, а в цілому вона все ще готова підкорювати гори журналістики, — пошуткувала я.

Фенікс всміхнулася.

— Я думаю, що вона готова до цього у будь-якому стані. Ми з нею дуже гарно поспілкувалися позавчора та й взагалі дуже швидко знайшли спільну мову, — дічина зробила коротку паузу, доки ми підіймалися сходами, — І сьогодні ми повинні були дописувати статтю та ще до цього взяти інтерв'ю у тебе, Даніеля та Жака. Як вважаєш, вона достатньо добре для цього себе почуває?

Це буде спроба герцога мене отруїти номер два, чи в мене вже просто параноя? Сьогодні я максимально, втричі уважніше слідкувала за тим, що я їм та що відбувається навколо мене.

Я взагалі щось не розумію, чий Моміль фамільяр? Мій чи Женев'єви? І відмовити їй, як без п'яти хвилин особі з королівської сім'ї, я не могла, і я впевнена, що білка побіже до рудої – тільки п'яти виблискуватимуть. Дивна це якась цікавість до моєї білки з боку нареченої спадкоємця. Чим вона може бути зумовлена?