Глава 10.6. Шпигунка

Думки раз за разом вперто поверталися до тієї загадкової фігури на даху. Так, він якимось чином помітив шпигуна, який майже не ховаючись підслуховував розмову, але де Брієнн геть не розумів яким чином помітив його тільки він. Його співрозмовники були далеко не самими слабкими та не самими дурними магами. І в цій ситуації герцога найбільше бісила власна розгубленість. Було зовсім незрозуміло, чи то був чоловік, чи жінка. Магією користуватися він тоді не міг, наздогнати невідомого йому теж не вдалося.

Повітря перед обличчям герцога замиготіло та пішло хвилями. Після легкого пасу рукою, на тому місці з'явився лист з печаткою головної помічниці короля. Не пройшло й двох днів з моменту нашої останньої зустрічі, а мадемуазель Аурелія де Летельє вже бажає вшанувати нас своєю присутністю.

Шкода її розчаровувати. Вона розраховувала на швидку смерть Кори, щоб потім відкрито мене у цьому звинуватити. Навіть якісь там докази моєї причетності підготувала. Наївна. Так наполегливо намагалася додати дівчину до команди, що зовсім забула про те, що не вона одна вміє плести інтриги. Хоча, мадмуазель Фено все одно якимось чином залишилася живою. Що можно легко приписувати до списку див, але з цим ми ще встигнемо розібратися потім. Зараз треба вирішити, що робити з молодим мсьє д'Омоном.

Зрозуміло, що весь цей балаган зі звинуваченнями від жандармів – то справжні дурниці. Врешті решт то він сам корегував пам'ять хлопцю. Де Брієнн планував звільнити фенікса самим найближчим часом. Та й взагалі, якби, незрозуміло звідки, не з'явилася б та дівчина, він зміг би посприяти, щоб д'Омона відпустили одразу. Але на місце фенікса вже знайшли проблемну заміну, у визволенні вже немає сенсу. І все ж таки. Як зручно все для неї складається. Гм...

Флоріану потрібен був "свій" четвертий гравець. Фенікс вже присягнув на вірність і взагалі був найкращим варіантом. Важливо, щоб в Іграх приймала участь певна довірена людина, якою можна було, якщо щось піде раптом не так, пожертвувати. Бо на Іграх останніх років відбувається щось геть не зрозуміле. У де Брієнна ніяк не міг зійтися цілковитий пазл в голові. Традиційно, під час п'ятого випробування, у якому всі гравці відправляються на певну далеку та маловивчену локацію. До якої няк не може будиінший туди зайти не може, ані щоб зашкодити, ані щоб врятувати. І кожні ігри на цьому етапі помирали один чи два учасника. Що найцікавіше: то не були істоти, через смерть котрих міг би учинитися надто великий скандал, наприклад діти герцогів, чи королівська родина. То були або не дуже впливові аристократи, або взагалі простолюдини. Але усіх пов'язувало одне: в них був дуже великий магічний резерв.

Чи те ті самі зрадники яких ві ншукає? Без сумнівів. Дрккон вже досить довго за ними полює, щоб це зрозуміти. Це порочне коло нарешті полало звужуваться.

Повітря знову замерехтіло. Що ще цій русалці від нього потрібно? Треба зустріти "довгоочікувану" гостю як їй належить.

***

Коли я повернулася до "лабіринту", всі ще спали. Подальший огляд міста нічого особливо корисного, або нового мені не приніс. Випадок з герцогом збентежив та змусив трохи перебудувати свій початковий маршрут, бо я не знаю напевно, яким чином він зміг мене побачити.

— Доброго ранку, мадемуазель де Летельє, — з самого ранку, коли ми вже повернулися до маєтку, нас там вже зустрічала сама помічниця короля.

— Коро! — на обличчі русалки ледь-ледь трималася маска ввічливості, крізь неї постійно проглядалося здивування.

Розраховувала вже приїхати та взнати новину про мою смерть? Ну-ну.