Глава 10.5. Шпигунка

Варто віддати герцогу належне – він мене сьогодні приємно здивував своїми здібностями. Де Брієнн зараз справді мене наздоганяв! Похвилюватися про ризики викриття заради пристойності чи що? Ні, не сьогодні. Зараз в мене надто вже грайливий настрій для цього.

Попереду замаячила величезна центральна площа міста, де не було жодної душі: лише трохи мерехтящі уламки колись захисних куполів, що тонули в напівтемряві постраждалого міста. Я задеркувато всміхнулася сама собі, ще прискорившись та переструбуючи на останню будівлю перед відкритим простором площі. Тут він точно вже нічого не зможе зробити.

Напевно що герцог очікував від мене зупинки, бо далі бігти було майже нікуди. На перший погляд. Можна завернути на сусідній будинок убік, та він, скоріше за все, цього від мене й очікує. Але я б була не я, якщо б вчинила так просто. Тому впевнено, швидко та легко біжемо прямо до краю даху. До самісінької прірви, хоч і не надто глибокої. Я почула як герцог ругнувся, вже встиг підібратися так близько? Ну, це йому вже не допоможе.

Добігає до краю, групуюся всім тілом та відштовхуюся від поверхні, виконуючи можна чітко сказати – просто неможливий для людей, та навіть більшості інших рас, за своєю длиною стрибка. І ось, одна секунда вільного польоту, друга... приземлилася я так само ідеально та чітко, як коли починала цей стрибок.

Яке ж було задоволення озирнутися та помилуватися виразом обличчя дракона. Ну, і що ти мені тепер зробиш? Магією зараз користуватися не просто заборонено – ще й вкрай небезпечно. А герцог ажніяк не залишає враження істоти, яка звикла надто вже часно ризикувати своїм життям.

Нажаль, надто довго милуватися цим видовищем я не могла. перегодом иїми ткщьр. У мене ще залишилися місця, які треба обов'язково встигнути сьогодні відвідати. Тим паче, що, схоже, на вулицях почало нарешті "світати".

***

Вже ввечері, в кабінеті герцога де Брієнна тихо потріскували дрова. Йому дійсно подобалося ось так просто сидіти та дивитися у полум'я. Задарма, що водяний дракон. Вогонь завжди допомагав герцогові зібратися з думками. А подумати було про що. Навіть починаючи з сьогодняшнього інциденту під час передачі документів від шпигунів.

Як він міг його впустити? Як?! Хто це міг бути? Точно не один з тих, кого він шукає. Вони б так не підставлялися, а тим паче зараз. І в той же час це точно не був хтось з його людей, людей його брата чи хтось ще. Де Брієнн й сам не міг пояснити навіть самому собі, як він зміг відчути ту істоту. Зір, нюх, слух та інші – нічого не показувало йому, що там тоді хтось за ними спостерігав. Герцог просто знав це і все.

Початок Ігор перенесли ще на один тиждень. З одного боку, це погано. Бо ті, хто вчинив це, виграли собі ще цілий тиждень, щоб замісти сліди. В герцога майже повністю були зв'язані руки до початку змагань.

Чоловік нарешті потягнувся за звітом, що йому сьогдні передали.

"Її Високість, принцеса Темного королівства, дуже обережна, розумна та підстступна. Що зовсім не заважає суцільної любові абсолюно усіх мною обережно опитаних підданих, які її дійсно просто обожнюють... Щоправда, дізнатися точно за що саме, є великою проблемою... Судячи з усього, це щось таке, про що знають всі мешканці Темного королівства... Особисто принцесу ще не бачив."

Герцог швидко пробігся по тексту поглядом. Зовсім нічого корисного для нього, або надто нового, чого він ще однозначно не знав, чи про що не здогадувався.