Глава 10.4. Шпигунка

Хіба тільки що...

Та ні. По-перше, я б сама вже це відчула, по-друге, це просто неможливо. Вже неможливо. На жаль чи на щастя? Відповіді на це запитання я до сих пір не можу дати протягом стількох років.

Де Брієнн все ще не відводив очі від мого місцезнаходження на даху. Але він нічого не робив. Значить, герцог просто щось підозрює, а це добре. Єдине погане в цій ситуації – що саме могло викликати його підозри. Я завмерла на місці та боялася навіть зайвий раз вдихнути, а мій мозок судомно намагався продумати шляхи відходу.

— Ваша Світлосте, щось не так? — обережно поцікавився в дракона співрозмовник.

Герцог ніби неохоче відвів від даху погляд та навіть відвернувся від мене.

— Ні, все добре, — і потім холодно додав, — Вільні.

Всіх чоловіків як вітром здуло та через декілька хвилин де Брієнн залишився на порожній вулиці абсолютно один. На той час я вже встигла обережно перебратися на більш виграшне місце на будівлі для термінової втечі, але все ще при цьому залишала спину дракона у полі зору. Я повільно, на дотик, дістала з кишені "шумилку", бо якщо він мене вже помітив, то ховати факт своєї присутності мені немає сенсу. Ну не вірю я в його це "все добре", хоча, не зважаючи на це, він поки що зовсім нічого не робив, а просто стояв на місці. Секунда, друга.

Нічого не відбувалося.

Він так і стояв спиною, роздивляючись якийсь надто вже постраждалий від землетрусу дім навпроти. Ще вчора ввечері шикарна вивіска, сьогодні вранці покривилася та майже вже впала, говорила: "Де Фромажрі". Якщо я не помиляюся, це доволі відоме прізвище, що належить одному з родів водних драконів. Знову більше постраждали саме вони. Збіг обставин? Можливо, але все вказує поки що на те, що це все сплановано. Водяні дракони – сила та влада цього королівства. Удар по них дорівнюється до удару по всій державі

Не маю жодної гадки чого чекав, на що розраховував де Брієнн, але я відчула у мить, як він напружився для ривка. Довелося діяти на випередження. Заздалегідь приготовлена "невеличка бомба" одразу ж полетіла у бік дракона, а я, у свою чергу, майже полетіла у протилежний бік. Вже спиною відчувала переслідуючого мене герцога. Він що, так з сумкою й побіг? Шкода, що не можу обернутися та на це подивитися. Якщо на то пішло, то я взагалі розраховувала, що зможу його відволікти та виграти собі фору хоча б на якусь зайву хвилину.

Що вийшло – те вийшло. Бігати дахами мені не звикати, навідміну від де Брієнна. Він може скільки завгодно тренуватися самостійно чи з наставниками, але проти мене в нього тут не було жодного шансу. Ще й з цією сумкою.

Мій настрій різко покращився. Щось безумовно є у цьому всьому.