Глава 10.3. Шпигунка

Проблем зі встановленням усіх потрібних артефактів не було та швидко пройшовшись всіма кімнатами учасників, що виглядали майже так само, як і мої покої, я зараз стояла біля кімнат герцога та думала. Захисні чари на дверях тут все ще тримались, але вони були настільки слабкими, що зняти їх, за допомогою спеціального пристрою, проблемою не було. Зрозуміло, що встановити "стежилки" у, наприклад, кабінеті герцога, було б краще за всі кімнати учасників разом взятих. Саме тому я зараз стояла й вагалася. З одного боку ризикувати я б не хотіла, ситуація і без того залишає бажати кращого, а з іншого боку – можна багато чого виграти з цього.

— Ай ладно, була не була... — пробормотіла собі під ніс, вже підходячи до дверей, — і чому мені здається, що я про це ще пожалкую?..

Спеціально для Його Світлості, я прихопила зараз з собою найсильніший артефакт з тих, що були при мені. Але для ефективної дії, він потребував надто багато певних умов використання, що достатньо його все ж таки знецінювало. Цей артефакт можна залишити в будь-якому місці в його покоях та він передаватиме інформацію з усіх кімнат одночасно та ще й помітити його не те що майже – фактично неможливо. А головна складність полягала в тому, що цей артефакт часто може збоїти, та охоплювати зайвий простір, через це працювати він може не дуже добре. Але! Але. Якщо я не помиляюсь(а я сподіваюся, що ні), прокляття маєтку з постійним перенесенням кімнат, може створити ефект замкненого простору у покоях герцога. Тому, я думаю, що артефакт повинен добре працювати.

Без зайвих труднощів, я зруйнувала захисні чари на кімнатах. Пояснити таке явище можна якщо що легко – просто все списати на землетрус. Я взагалі здивована, як цей захист досі тримався, бо більше ніж впевнена, що коли зараз піду містом, то жодного вцілілого бар'єру я там не побачу.

В герцогських кімнатах з учорашнього дня нічого не змінилося. Все така ж стримана та світла обстановка, з криштальною чистотою, ідеальним порядком та меблями з темного дерева, що мені так сподобалася. Не гаючи часу, я пройшлася всіма приміщеннями та прикинула, куди можна якнайкраще встановити артефакт. Поки що, мені подобалася ідея встановити це у спальні, бо як правило у цій кімнаті людина відпочиває та не має такої високої концентрації, як наприклад у кабінеті. Так що скоріше за все, артефакт я саме там і встановлю. Залишилося тільки вирішити де. У шафі? Копирсатися в чужих речах я зараз, звісно, не збиралася. Принаймні поки що. Невідомо які обставини будуть у мене ще далі. Що що, а перериті речі, навіть ледь помітно, він точно відзначить про себе, коли повернеться.

В решті решт, я зупинилася на варіанті з жіночим туалетним столиком. Мої емоції побачивши цей столик – це щось з чимось. Він жив тут з жінкою? Все одно дивно, він же холостий. Геть не розумію навіщо той столик йому потрібен, але я чомусь сумніваюся, що де Брієнн користується ним надто часто.

На тому й вирішила. А вже через двадцять хвилин я встигла перевдягтися у спеціальний костюм та прямувала за ворота маєтка до самого міста. Максимально закриту маску на обличчя я теж не забула. Землетрус, до речі, вже скінчився. Щоправда, на вулиці до сих пір була ніч та жодної души навкруги. Лише десь у далечині ще чулися вигуки в гучномовець від правоохоронців. В іншому, місто ніби вмерло. Але відбудують це все дуже швидко – головне, щоб вони розібралися з першопричиною усього цього катаклізми. Але, знову ж таки, якщо мої підозри вірні, то не з чим вони не розберуться. Нажаль.

Рухалася вулицями швидко, але обережно – було б дуже не зручно на когось натрапити. Переважно я пересувалася по дахах будинків і спочатку не до кінця розуміла, що ж не так. Але зрештою, схоже, зрозуміла. Зруйнованими захисними закляттями були лише ті, що складалися з магії водяних драконів. Інші – частково або майже наполовину вціліли. Яки висновки можна з цього зробити? По-перше: це дуже схоже на відкриту провокацію правлячого роду. По-друге: на кімнатах герцога були не драконові водні чари, тому захист вцілів. І як я цього не побачила раніше? Тоді, це все ж таки косяк з мого боку. Доведеться повертатися трохи раніше, щоб повернути все як було.

Будучи на черговому даху, я обережно наблизилася до голосів внизу на вулиці та ледь втрималася щоб не ругнутися вголос. Там розмовляли зовсім не правоохоронці, як я очікувала. Там була невеличка группа людей та ще двоє чоловіків, які, власне, і розмовляли. Одним з цих чоловіків був ніхто інший, як герцог де Брієнн. Власною герцогською персоною.

— ...так, Ваша Світлосте, я все зрозумів, — ввічливим, але доволі впевненим у собі тоном, казав другий чоловік, чиє лице було, майже так само як у мене, закрите маскою.

— З цим розібралися. Ти зібрав ту інформацію, про яку я тобі казав? — холодно промовив герцог.

— Всі дані, які я зміг знайти у цьому звіті, — чоловік передав йому сумку для документів з легким поклоном.

Але герцог не встиг взяти поклажу, як раптом завмер та різко повернувся чітко в мою сторону. Як?! Як він мене зміг побачити?! В цьому костюмі мене просто неможливо побачити без використання магії!