Глава 10.1. Шпигунка

— Що відбувається?! — намагаючись перекричати цей гуркіт, до нас підбіг Даніель.

— Негайно всі в будинок! — герцог озирнувся, змахнув рукою та вся зброя разом із стійкою щезли.

Як я можу судити по його занепокоєнному вигляду, він, як мінімум підозрює, що саме могло трапитися та як максимум – знає, що могло трапитися. Але, як завжди, своїми думками ділитися не збирається.

Коро! — Моміль миттєво опинилася поряд зі мною, — Коро, чого ти стоїш? Побігли в будинок, захисний купол ось-ось зруйнується!

Гуркіт не щезав, а тільки посилювався. Принц прийняв до себе за плечі злякану Женев'єву та попрямував з нею до виходу. Я, білка та Жак поспішили вслід за ними, а де Брієнн замикав "ходу". Через декілька секунд зі сторони вулиці почулися магічно посилені вигуки:

— Увага! Всім негайно перейти в укриття! Повторюю: усі, хто зараз знаходиться на вулиці, перейдіть в укриття! Увага! Не залишайте будинків та ні в якому разі не використовуйте магію! Увага!..

Землетрус посилився та з-під землі періодично почали відчуватися поодиночні сильні поштовхи, що майже збивали з ніг. Як тільки ми вийшли з павільйону, до всього цього додався ще оглушливий звук битого скла. За секунду до крика Жака: "На землю та прикрийте голову руками!", я зрозуміла що відбувається та навіть встигла знайти собі вдале місце, щоб отримана шкода мені та Моміль була найменшою.

Наступної миті, той самий захисний купол, що простирався над усією територією маєтку, надломився та розлетився тисячами уламків, ніби поряд щось вибухнуло та утворилася ударна хвиля.

У вухах задзвеніло. Моміль згорнулася клубочком та тряслася у мене на руках, вона зовсім перелякана.

Переконавшись, що я ціла та уламки більше не сипляться на голову, я озирнулася, щоб переконатися, чи цілі всі інші. Здається, що так. Жак і герцог самі прекрасно впоралися, а Женев'єву прикрив собою принц.

Так, провсяк випадок перебіжками, ми й дісталися укриття. Але не маєтку, а невеличкого флігеля поряд. На запитальний погляд Даніеля де Брієнн відповів:

— Без використання магії ми ризикуємо заблукати у маєтку, а тут необхідності в нитках не має.

У самому флігелі виявився спуск до низу до якогось підвалу, чи щось на Кшталт того. Ми повільно спустилися крутими сходами та опинилися в цілковитому підземному лабіринті. Від такого видовища в мене відкрився рот. Невже мені почало щастити? Наявність такої структури під боком – неймовірне везіння для мене. Особливо якщо вона веде у різні куточки Чармівіля.

До речі, не зважаючи на те, що зовні здавалося, що поштовхи йдуть з-під землі, тут було майже зовсім тихо. Це дуже звужує розбіг теорій, що ж це таке. Здається, я теж, як і де Брієнн, починаю розуміти, що тут коїться й чому нам не можна користуватися магією. Та це розуміння мені геть не подобається.

Ти маєш підозри, щодо того, що могло статися?

Схоже, мене ця ситуація настільки занепокоїла, що я думала надто "голосно" і білка змогла мене почути

Про що я точно маю підозри, так це про те, що скоріше за все, на відкриття Королівських Ігор ми сьогодні так і не потрапимо, — похмуро відповіла їй.

Герцог завів нас до якоїсь невеличкої, але затишної кімнатки, двері до якої виявилися у першому ж коридорі підземного лабіринта.

— Сидіть тут до самого мого повернення та не виходьте. Тут безпечно, — дракон зібрався вже знову виходити з укриття, напевно розбиратися, що насправді трапилося.

— Коли ви повернетесь? — спитала в нього фенікс.

— Не раніше вечора, однозначно, — коротко відповів їй герцог та поспішив на вихід,

Не знаю, чи пов'язано це з цими всіма подіями, чи ні, але до мене, здається, починає повертатися моє магічне чуття. З магічними потоками навколо відбувався якийсь цілковитий хаос, а ця кімната, до речі, була видовблена  прямо в якійсь особливій породі, яка поглинає усю магію з простору. Але, в той же час, всередині приміщення нічого само по собі магові не нашкодить. Такими темпами, скоро буде актуально заводити окремий щоденник, щоб записувати туди, що мені ще потрібно буде дослідити тут на дозвіллі.

У кімнаті, тим часом, стояла напружена тиша, але хоча б цього дракона тут нема зараз – вже добре. Моміль перебралася до Женев'єви та знову заснула в неї на руках. Тим краще. Фенікс майже машинально поглажувала сплячу білку та, схоже, глибоко пішла в себе. Принц сидів поряд з нею та мовкчи пітримував свою наречену, схиливши голову вниз. Жак ходив уздовж полиць з книгами, уважно там щось роздивляючись. А я, тим часом, вичекала десь приблизно пів години після того, як де Брієнн пішов геть та почала діяти. Зараз дуже вдалий час, щоб влаштувати невеличку розвідку. А особливість цієї кімнати зіграє мені на руку, теоретично, якщо я зроблю маленьку, але якісну ілюзію, через шар специфічної породи, цей магічний всплеск  буде просто непомітний. Це на випадок, якщо герцог все ж таки вирішить повернутися раніше.

І хто це розпилив сонний порошок у приміщенні? Навіть не знаю.

Вітаю вас з 1 мая, мої любі!)

Якщо вам подобається книга, залишайте вподобайки та коментарі, мені буде дуже приємно♡▪︎♡

Ваша Міранда