Глава 9.1. Зброя

Я роздратовано йшла коридором, з кожним кроком відчуваючи себе все гірше і гірше. Цей лускатий гад, що випадково звався драконом, все зіпсував! Ось тобі, Персефоно, і ідеальний план. Хто ж знав, що він вирішить вшанувати нас своєю поважною персоною, до того, як королівський захист набере своєї сили. Коли герцог вже встиг мене отруїти? Я згадала "незграбну" служницю та її ніж. Ну звісно, це ж треба було мені так по-дурному вляпатися! Вона просто принесла потім отруєний ніж та відрізала мені ним пиріг. А не спробувати той пиріг я все одно не могла за етикетом, бо мені його порекомендувала сама наречена кронпринца – Женев'єва. До речі, вона ж подбала про те, щоб у кімнаті я зараз залишилася помирати одна, Моміль зараз в її покоях. Невже вона теж причасна? А, байдуже, зараз не про це треба думати. Гори воно все синім полум'ям.

Вже буквально ввалившись у свою кімнату, я, тримаючись за стінку, наблизилася до столу і почала шукати там артефакт для екстрених ситуацій. Померти я від цієї отрути – не помру, Він не дочекається від мене такої акції небаченої щедрості, не на ту напав! В мене ще змалечку є вироблений імунітет до більшості з існуючих отрут. Але ще трохи і свідомість мене точно покине аж до самого ранку. Ось буде для нього несподіванка, коли він побачить мене на підлозі кімнати, живішу за всіх живих. Ні, так не піде, спочатку треба вигадати, як я зможу пояснити своє дивовижне одужання і тільки потім можна буде вже сміливо йти у несвідомість.

Я нарешті намацала потрібний артефакт та надіслала сигнал. Так, дядько точно засміє та буде згадувати мені це ще довго. І доби ще не минуло, а я вже за крок від того, щоб усе зірвати.

Які варіанти у нас є? Нескінченно спиратися у поясненнях на "незвичайні та не до кінця вивчені здібності фей" не вийде, це буде вже підозріло. Тим паче, сам факт, що він вирішив мене отруїти, вже свідчить про певні підозри у мою адресу. Не треба ще їх посилювати. Вдати, ніби все в мене добре та ніякої отрути я не приймала? Ну, до речі, непогана ідея. Головне завтра не пропустити ранкове тренування. Тим паче, якщо моя теорія вірна й мене дійсно отруїли завдяки ножу, то виконавцем був не він особисто. А всім відомо, що якщо хочеш зробити щось добре – зроби це сам. Хоча, якщо я все ж таки помиляюся та він мене отруїв якось по-іншому, то ця ідея стає досить ризикованою.

Теоретично, він мені нічого вже не зробить, бо завтра вранці захист учасника Королівських Ігор набере своєї сили. Принаймні, тихо не зробить, а галас йому, я думаю, ні до чого.

Але до кінця сформувати свої думки мені не вдалося – свідомість остаточно почала мене покидати. Все, на що в мене вистачило сил, це якось дошкандибати до ліжка та впасти на нього.

***

— Гей, вставай, — мене хтось тормошив за плече, — вставай я кажу! Якщо ти зараз же не встанеш, я тебе кину до ванни з льодом. Ти мене знаєш, я не шуткую.

Підняти повіки і подивитися, хто це зі мною так безцеремонно поводиться було складно, але я впоралася. А відкривши очі, навіть майже не здивувалася, побачивши дядька.

— Добрий ранок, мадмуазель "Мої проблеми на голову", у тебе п'ять хвилин, щоб зібратися на тренування. А в мене сьогодні ще справи, тому затримуватися я в тебе не буду.

— Я так розумію, що питати, як ти сюди зміг потрапити, даремно, так?

— Може й так, може й ні, — Сертер знизав плечима, — так чи інакше, єдине, що ти маєш знати, так це те, що не існує ідеальної істоти. Ідеально володіюча магією чи не дуже, головне - мати голову на плечах та вміти вчасно зупинитися, — він зробив паузу, а я, тим часом, вже пішла до ванної кімнати, — Відповідно, мені ніяк не вигідно надто довго тут залишатися. Герцог напевно кинеться на пошуки "бідної-нещасної дівчини" одним із перших, тут навіть без сумнівів. Ти ще казала у повідомленні про вірогідність слідкування за розмовами безпосередньо у твоїй кімнаті. Я все перевірив, тут такого нема.

Але що ж це за отрута була, після якої я настільки погано себе відчуваю?

Я вже відкривала двері до ванної, коли Сертер прямо на моїх очах перетворився на кота. Чорного, з хитрющим виразом морди та темними очами. Так ось воно що, так він сюди потрапив і так само покине маєток, але ж мій дядько не перевертень, як він усе це провернув? Да так, щоб ніхто не знав.

— Твоя нова розробка? — поцікавилася я в нього.

— Так, мої іллюзії продовжуть знову і знову виходити на рівень вище за майстерністю... — як нічого дивного сказав кіт, — до речі, в тебе залишилося вже чотири хвилини.

Я закотила очі. І все ж таки, він не виносим!