Глава 8.2. Вирок

— Ви сьогодні вже закидали мене питаннями, а тепер, дозвольте, моя черга цікавитися.

Він відкинувся на спинку крісла, підставивши одну руку до голови та уважно мене роздивлявся. Ніби намагався зрозуміти, що ж зі мною не так. Зайняти таку ж вал'яжну позу дозволити я собі не могла, хоча дуже хотілося, але уважно роздивлятися його у відповідь мені ніхто не забороняв. Дороге вбрання, ідеальна зачіска, нічого зайвого. Все виключно витончене та аристократичне. Погляд мимоволі зачепився за брошку з білого золота на шийній хустці у вигляді дракона. Якщо моє зараз ще слабке відчуття мене не підводить, то це артефакт. Якого напряму? Доведеться чекати остаточного відновлення магічного чуття, щоб дізнатися.

— Зі столичної академії мені повідомили, що ви пишите працю на тему Темного королівства... — з рештою почав він свій "допит", — Чому саме ця тема? Досить, оригінально.

Ну, на це питання відповідь була в мене заготовлена. Я на мить опустила погляд, ніби збираючись з думками. Потім знову підвела його почала

— За легендами, майстерністю з іллюзіонистами Темного королівства ніхто не зможе зрівнятися більш ніде у всьому світі. Я сама маю дар ілюзіоніста та прагну досягти висот у цьому напрямку. Саме тому для мене це важлива і цікава тема. Раптом, Темне королівство дійсно існує?

Я казала це якомога натхненно та з "блеском" в очах. Схоже, що він повірив.

— Ви в це справді вірите?

— А ви ні?

— Відповідаєте питанням на питання? — герцог підняв брови.

Я трохи помовчала, а потім відповіла так само, як і він трохи раніше:

— Саме так.

Можливо, нам з вами, Ваша Світлосте, ще доведеться поговорити на цю тему. Але не сьогодні.

Зрозумівши, що подальшої розповіді від мене він не дочекається, герцог встав з крісла.

— Тоді, я думаю, що вам хотілося б відпочити. Чи не так?

— Так, ви маєте рацію, — я теж піднялася та попрямувала до дверей.

Коли я вже майже доторкнулася до ручки двері, щоб її відкрити, до мене донесся його голос.

— Останнє питання, мадемуазель Фено, — я обернулася, — що ви робите на Іграх?

Провокаційне питання, дуже провокаційне. Особливо у моїй ситуації. Але чомусь, дивлячись йому у вічі, мені захотілося сказати у цю мить хоча б частинку правди, приховану за монолітною стіною брехні.

— Шукаю себе.

***

Через деякий час. Кабінет Флоріана де Брієнна

Кронпринц з останніх сил втримував спокій на обличчі, його змалечку готували до влади, до корони, до вершіння долею та життів. Ця розмова була дуже напруженою, як і майже будь-яка розмова з дядьком.

— Чим ти хочеш її отруїти? Стрихніном, альфа-циперметрином або, може, тотеніаком? — у голосі Даніеля читалося неабияке занепокоєння.

— Ні, — Флоріан підняв один з документів на рівень очей, уважно вчитуючись у нього, та ніби взагалі не брав участь у бесіді, — теж ні, а тотеніак то надто вже грубо та не витончено, — герцог відклав одну стопку бумаг, підтягнувши до себе іншу, — Я ним не користуюся, а дівчина помре без зайвих стражданнь, не хвилюйся.

— Не роби цього. Якщо вона тобі заважає, я спробую поговорити з батьком, я впевнений, що виключити її з Ігор в його силах, — намагався достучатись до нього спадкоємець.

— По-перше, твій батько сам її взяв на Ігри. При свідках. Він не буде скасовувати власні рішення – це погано позначиться на його репутації, — Флоріан навіть не відривав очей від документів, — до того ж, клятву дівчина дала, тепер з Ігор її навіть король не зможе вигнати, — наступний лист паперу, — принаймні живою. А по-друге, — герцог подивився на кишеньковий годинник на ланцюжку з білого золота, — вона вже прийняла отруту рівно пів години тому. З цього виходить, що отрута вже почала діяти.

Принц змінився в обличчі.

— Яку отруту ти їй дав?! — вже збираючись до виходу, щоб бігти за антидотом вперто спитав Даніель.

— Можеш не поспішати, — герцог всміхнувся, — якщо ти так за неї турбуєшся, виходить, дівчина особлива. А отрута, відповідно, для такої дівчини теж з мого особливого запасу. Виготовлена вона у Темному королівстві. Антидоту не існує, принаймні в нас, та ти й сам це знаєш.

Врешті-решт де Брієнн відклав свої папери та подивився на племінника. З хвилину спостерігав, як на лиці того одна емоція змінювалася іншою.

— Ти мене засуджуєш? Даремно.

Даніель стиснув кулаки та зцепив зуби, тримаючись аби не побігти за Корою, бо герцог мав рацію. Кронпринц знав, так, дійсно, антидоту немає, а кожна отрута з Темного королівства це вже сама по собі гарантія смерті.

— Кора врятувала мені життя, попрохавши натомість не про замки, землі або титули. Вона попрохала виповнити  її мрію про навчання. А ти мені зараз пропонуєш сидіти та чекати доки вона помре!

Герцог поставив сцеплені руки ліктями на стіл і поклав на них підборіддя, уважно розглядаючи племінника.

— Ти вже віддав їй борг життя, виконавши побажання. Вона самостійно зробила свій вибір не у користь твого оберігання її життя, - погляд де Брієнна посуворів, — Ти – спадкоємець і майбутній король, та повинен турбуватися про благополуччя усього королівства, а не тільки окремих осіб. Особливо, коли ці особи загрожують тому самому благополуччю.

Даніель на це нічого не відповів, а просто вилетів стрілою з кабінету. Як мала дитина, чесне слово. Ще б дверми гепнув.

Вона почала писати наукову працю про Темне королівство, подумати тільки. Несподівана тема для дослідження, тим паче для провінціалки. Кожна істота має свої мрії, прагнення... Навіть якщо вони такі дивні. Флоріан спіймав себе на думці, що йому шкода дівчину. І дійсно, обдарована, розумна, і, чого ж приховувати самому від себе, гарна. У неї ще було усе життя попереду.

Герцог раптом насупився. Ні, є речі важливіші за життя однієї напівкровки. Він не збирався ризикувати усім, аби тільки залишити її в живих. Після офіційного прийняття участі в Іграх і принесення клятви, вийти з них вже можна лише одним шляхом – вмерши. А на Королівських Іграх вона йому не потрібна. Тож, це було єдине вірне рішення.