Глава 7.4. Маєток з привидами

— Із задоволенням, — прийняла пропозицію де Брієнна, відмітивши про себе, що незважаючи на таку "холодну" поставу, на дотик він теплий.

Хм, а якому йому ще бути? Він же не мертвий, щоб бути холодним. Що за думки взагалі у мене в голові?!

— Який в вас маєток... цікавий, — першою почала розмову я.

Краще самостійно дати тему та настрій розмові, бо таким чином у мене буде хоча б якийсь контроль над ситуацією. Все краще, ніж зараз промовчати, а потім відповідати на його провокаційні питання. А я бачила по його погляду – він вже збирався їх задавати, але, за етикетом, звісно, не зможе тепер просто так змінити тему.

— Так, не можу не погодитися, — герцог неспішно повів мене коридором, — Я би сказав навіть, що він не просто цікавий – він особливий, — по мірі того, як ми йшли, лампи у коридорі на стінах спалахували та згасали.

— І в чому його особливість? — спитала.

Але випередивши його відповідь, доповнила:

— Не враховуючи привидів, вочевидь.

Де Брієнн хмикнув на те, як швидко я виправилась. Привида, до речі, біля моєї кімнати вже не було, а у повітрі знову з'явилася та сама синя нитка.

— Цей маєток постійно змінюється, тут немає стабільної структури приміщень. Я можу вплинути тільки на внутрішню обстановку кімнат і то не всіх, — він обвів вільною рукою коридор по якому ми йшли, — наприклад, це приміщення я змінити не можу.

— А це провідник? Як саме він працює? — я вказала на нитку.

У мене вже були певні здогадки, але цікаво послухати, що він скаже. Ніколи раніше не чула про подібне.

— Висока концентрація чистої світлої магії, спрямована на певну ділянку простору. Ніяких заклятть.

Зазвичай, точніше, майже завжди, маги користуються закляттями. Тобто надають сировині, у нашому випадку світлій магії, певної форми. Саму сировину окремо – чисту світлу магію, використовують лише у дуже вузькоспрямованих та ситуативних випадках. Я ознайомлена з усіма цими випадками та незважаючи на те, що освідомоена була лише поверхово, про подібний спосіб прокладання шляху я нічого не чула. Це власна розробка герцога?

— Гм, гарна задумка... — повільно сказала я, — спрямовуючи чисту світлу магію крізь велику кількість темної в навколишньому середовищі, можна віддзеркалювати енергетичні потоки. Таким чином, один тип магії нейтралізує інший та замикає ці потоки, імовірно, деякого прокляття, що було накладено на цей маєток.

— Саме так, — на мить здалося, що його очі "потеплішали", — варто тільки подумати про місце в будинку, куди вам потрібно дійти та провідник, як ви його назвали, з'явиться.

— І це єдиний спосіб пересуватися будинком та не заблукати при цьому? — спитала.

— Гарне питання, — він примружив очі та глянув на мене, — взагалі-то ні, не єдиний.

— Але про інші ви мені не скажете, — я йому всміхнулася.

— Ви мене тішите своєю здогадливістю, — де Брієнн всміхнувся мені у відповідь.

Далі розмову більше ніхто не взявся розвивати. Напевно, де Брієнн залишив усі свої питання на нашу з ним бесіду після вечері. Минувши коридор, ми вийшли у ті самі двері, через які я заходила з холу, але цього разу ми опинилися зовсім не там. Ми вийшли до зовсім іншого коридору – на цей раз набагато привітнішого та світлішого. З одного боку були високі та широкі вікна, з іншої – ніші, приховані блакитними порт'єрами. Довівши мене до чергових дверей, герцог тричі стукнув по дверях і ті відчинилися. Прийшли ми вчасно, хоча уся команда вже сиділа за столом.

— Це зелена їдальня, вечері зазвичай проходять тут, — повідомив мені дракон, пропускаючи вперед.

Я підійшла до столу зробила реверанс принцові та сіла на вільне місце. Слуга люб'язно відсунув мені стілець. О диво, так! Тут були цілком собі живі слуги, а не тільки привиди. Напевно, якщо жити під одним дахом з мерцями герцог ще може, то довірити їм готувати їжу – ні. Навіщо йому взагалі цей проклятий будинок?

Зліва від мене була Женев'єва, а справа сиділа Моміль. Так-так, їй облаштували власне місце за столом і там вже стояла невеличка тарілка з сиром та овочами. Цікаво, чия це була ініціатива? Женев'єви? Напевно, що так, врешті решт вона сама в мене її до завтра забрала.

— Доброго вечора, дядьку, Коро, — привітав нас Даніель, — Ви прийшли разом?

— Так, я... трохи заблукала дорогою, — пояснила йому, трохи опустивши погляд.

Я так рада тебе знову бачити! — білка навіть мисленно примудрялася "світитися від щастя".

Схоже, початок інтерв'ю з нареченою принца задався.

Ми не бачилися усього п'ятнадцять хвилин.

Ой, не будь занудую, — на диво, руду, схоже, зовсім не образила така моя "прохолодна" реакція.

Я не зануда, мені просто якось все одно на її інтерв'ю й як вона по мені скучала, але не пояснювати же то їй. У мене немає схильності швидко до когось прив'язуватися, будь то знайомі, фамільяри чи хтось ще. Мені звичніше дивитися на спілкування з холодною головою: аналізуючи, відстежуючи реакції на ті чи інші слова. Можливо, хтось скаже, що повна відсутність емпатії – це погано. І я не зможу з ним не погодитися, бо інколи, усім істотам потрібен хтось поруч, кого ти розумієш, кому співчуваєш, хто теж розуміє і співчуває тобі. Все своє життя я намагалася досягти висот, бути кращою, заслужити повагу батька. І я досягла, стала та заслужила. Але ціною своєї щирості, співчуття та милосердя. Чи завжди я була така? Складно самотушки судити про себе ж. Напевно ні. Але, так чи інакше, минулого вже не змінити – я така, яка є.

— Я вже домовилася про твій гардероб, — повідомила мені фенікс.

Коли вона все це встигла? Кімнати знайшла, про інтерв'ю домовилася, їжу магічній білці організувала, гардероб замовила...

— Вбрання на завтрашнє відкриття Ігор доставлять вранці, інші речі троих пізніше, — вона окинула поглядом моє плаття, — ти не подумай, у тебе гарні сукні, але у Ігор теж існує певний дрескод...

— Я все розумію, дякую, — м'яко відповіла їй.