Глава 7.3. Маєток з привидами

Після всіх процедур я, нарешті, переодяглася після дороги в доволі просту, але все ще пристойну блакитну сукню. Не пишне, без вороху таких модних зараз у Світлому королівстві спідниць, без кринолину та корсету. Але гарне мереживо на рукавах було присутнє, тому зовсім вже "селянським" моє вбрання не виглядало. Перед виходом я, все так само обережно, перевірила артефакт в сумці. Відповіді від Сертера досі не було. Ну добре, поки що ситуація терпима, нічого критичного не сталося, головне зараз – тримати його в курсі того, що відбувається. Самостійність, самовпевненість та крутизна — це все дуже добре, але тебе все одно завжди повинен хтось страхувати.

І тільки вийшовши за двері я зрозуміла, що забула спитати в Женев'єви як вона знайшла мою кімнату. Вона, перед тим як піти, повідомила місцезнаходження своїх апартаментів, а точніше — трохи далі цим же коридором. Але я думаю, що її там не знайду, фенікс напевно вже пішла на вечерю.

Несподівано я відчула холодний дотик до свого передпліччя. Я не чула кроків, а якщо я їх не чула, значить, їх і не було. Мої органи чуття ніколи не давали осічок. Я повільно обернулася.

Вочевидь, як провінціалка, я повинна була злякатися: таємничий темний маєток, пустий коридор, справжній привид прямо перед моїм обличчям... Не знаю, чи хотів він мене налякати спеціально, чи не хотів. Ці створіння теж можуть мати власний характер, часто дуже вредний. Я вже стикалися з привидами та не раз, все ж таки там, звідки я родом це ніака не рідкість.

Так чи інакше, найлогічнішим для мене буде зараз або втратити свідомість, або заголосити й побігти геть. Я обрала другий варіант. Завізжавши так, що у самої позакладало вуха, я крутанулася на підборах та побігла коридором у протилежний бік. З мене б точно вийшла непогана акторка, мама мені завжди це говорила.

Щоправда, бігла я не надто довго – пробігла метра чотири та з усього розмаху врізалася у щось тверде. А так як бігаю я добре та й взагалі, не зважаючи на тендітний вид, дуже сильна та тренована, збити з ніг того, хто опинився на моєму шляху, було не те щоб важко. Зрозумівши, що жертвою моєї несклавшоїся акторської кар'єри виявився ніхто інший, як герцог власною персоною... хто б мав сумніви. Ні, схоже, на цей раз я трохи переграла.

Ми прокатилися по підлозі. Дракон добряче вдарився потилицею, коли я, можна так сказати, приземлилася досить м'яко – прямо на нього. Ну, зато синці будуть в нього, а не в мене, що не може не радувати. В результаті, я зорінтувалася швидше за нього та з ролі не вийшла.

— В-в-вибачте, В-ваша Світлість... — сильно заїкаючись, пробормотіла я, — т-там, т-т-там...

Тут самий час Корі "згадати", що вона взагалі-то зараз дуже непристойно майже лежить на чоловікові, та ще й королівських кровей. Я зробила спробу піднятися, але дозволила собі хвилинку помсти та знову незграбно впала на нього ліктями прямо по ребрах. Болісний стон був справжньою музикою для моїх вух. Ну все, тепер моя чорна душа задоволена хоча б якоюсь компенсацією за незручності, які він завдав мені своєю присутністю на Іграх. Шкода, що надто довго грати у злякану незграбу не вийшло – де Брієнн до образливого швидко прийшов до тями та піднявся на ноги притримуючи мене за талію.

— Мадмуазель Фено, вас налякала прислуга? — він всміхнувся, іронічно вигнувши брів, але очі, як завжди, залишалися холодними та зараз ще й роздратованими.

Я було вже опустила погляд, а потім з викликом знову подивилася йому у вічі. Він дійсно не бачить у цьому нічого незвичайного, чи знущається? Привиди у Світлому королівстві – це настільки рідкісне явище зараз, що я навіть не можу уявити, як вони тут до сих пір залишилися. Чому власне з'являються привиди? Є дві головні умови: місце з великою кількістю жахливих смертей та не менш великою концентрацією темної магії. Не знаю щодо смертей, а ось темна магія у королівстві під найсуворішою забороною вже декілька століть точно.

— Так, налякала. Не кожен день бачу мерців, Ваша Світлосте, — не відводячи погляду, вже м'якшим тоном продовжила, — вибачте мені... мою незграбність.

Він на це лише кивнув, повністю проігнорувавши першу частину моєї фрази. Ще трохи та у відношенні цього дракона я прийму сторону мадемуазель Летельє. А де Брієнн, тим часом, замість подальшої розмови, підставив мені своє передпліччя.

— Раз вас так лякають слуги та раз я вже тут, дозвольте супроводити вас до їдальні власноруч.

♡Ставьте вподобайки та підписуйтесь на автора, якщо вам подобається книга♡

Якось так виглядає сукня Кори)