Глава 6.3. Сірий кардинал

Миттєво відвівши очі, я спробувала забрати свою руку з цього "капкану". На диво, мені це вдалося с першої спроби. Де Брієнн ніби-то неохоче відвів погляд і сів слідом за мною в екіпаж. На карету теж було накладено схоже закляття, як на мою сумку, тож ми в неї вмістилися всі шестеро. А так як ми з герцогом сідали останніми, то опинилися обличчям один до одного. Ще й ця червоноволоса аристократка збоку від мене. Я сподіваюся, що гостинність де Брієнна ще й на неї не поширюється? Бо мені одного його вистачить з головою, усі карти сплутав вже.

Тобі сподобався герцог? – висловила Моміль свої підозри.

З якого переляку у твою світлу голівоньку раптом прийшла така дурниця? — я навіть голову у її бік повернула, не зважаючи на те, що спілкування було подумки.

А я що, не бачу, як ти на нього дивишся?

Мій погляд на неї став прямо-таки обуреним.

Та він сам на мене дивиться! Ось і я, у відповідь, — здається, що навіть білка не повірила такому відверто слабенькому виправданню, але більш нічого мені на це не сказала. Тільки багатозначно хмикнула.

І як їй пояснити, що я від нього у будь-яку хвилину чекаю, до речі – вже чергову, підставу. А він дивиться тому, що, вірогідніше за все, мені не довіряє. Що взагалі-то логічно, бо я їм впала, як сніг на голову. Як доїдемо до будинку та як тільки я заселюся до своєї кімнати, потрібно буде надіслати повідомлення дядьку. Надто вже багато чого відійшло від початкового плану. До команди взяли, але не так, заселили, але не туди... Я вже мовчу про того вредного дракона, якого не повинно було бути тут на Іграх. Та й взагалі, чого він мене настільки виводить з рівноваги?!

Я трохи відгорнула оксамитову фіранку герцогського екіпажу та виглянула у вікно. Цікаво все ж таки, бо я за весь цей час бачила тільки лише те маленьке місто, звідки я, за легендою, родом та столичну академію, де проходила іспити. Яка взагалі знаходиться на окремій власній территорії та, як не дивно, враховуючи назву ВУЗу, достатньо далеко від столиці Світлого королівства – Аквавілю.

Подивитися було на що – вулиці були повністю вкриті бруківкою, будинки світлих відтінків, на три-чотири поверхи кожен, прикрашала затійлива ліпнина, а балкони прикрашали квіти. Одразу було помітно, що місто старе. Деякі вулички, чи вже провулки, крізь котрі ми проїжджали, були настільки вузькими, що екіпаж ледве-ледве проїжджав, не чіпляючи будинки. По вулицям же, які були поширше, чинно вишагували кавалери у дорогих костюмах, циліндрах та з тростинами; юні леді у модних капелюшках та пишних платтях; малі хлопчиська з газетами, які вони продавали перехожим... загалом, життя кипіло. На будинках мерехтіли захисні чари, всюди відчувалися відголоски магії.   Мені вже не чекалося пройтися цим містом та уважно роздивитися кожен його куток. Але спочатку – справи. Я неохоче відірвалася від вікна.

— Даніелю, не враховуючи напад, ви доїхали добре? — завів через декілька хвилин буденну бесіду де Брієнн.

Кронпринц сидів навпроти русалки, а Женев'єва поряд з ним, навпроти Жака. Фенікс не вдавала жодної зацікавленості у спілкуванні ані з герцогом, ані з ким-небудь ще та лише відстороненно дивилася у вікно. Що, звісно, порушувало етикет, врахувуючи її статус нареченої, але зараз на це ніхто не звертав уваги. Хоча ні, звертав, мадемуазель де Летельє час від часу все ж таки кидала на неї свій зневажливий погляд.

— У загальному так, добре, — принц поправив шийну хустку, — А ви, дядьку? Ви, здається, не збиралися відвідувати цьогорічні Ігри, щось змінилося?

— Так, виникли деякі обставини, які потребували моєї термінової присутності у Чармівілі, — після секундної паузи відповів йому герцог.

На цьому розмова якось і скінчилася. Здається, що лише де Брієнн у нашій кампанії був повен сил та ентузіазму. Бо більш ніхто не висловлював особливого бажання спілкуватися.

— Мадмуазель Фено, ваше несподіване прийняття участі у Іграх додало нам неочікуваних турбот, — м'яким тоном звернувся до мене Його Світлість, знову уважно дивлячись у вічі, — Як тільки ви заселитесь у виділені вам кімнати, прошу зайти до мене у кабінет для остаточного оформлення усіх документів. Вас супроводять.

— Ваша Світлість, не варто так турбуватися, — змахнувши віями, промовила русалка, але на дракона такі дешеві трюки, схоже, не діяли, — я впевнена, що в вас багато інших справ, тому оформлення Кори я повністю беру на себе. Ой, — вона осіклася, — люба, ти ж не проти, що я буду звертатися до тебе по імені? Враховуючи доручення, що дав мені Його Величність, нам з тобою ще довго спілкуватися...

Звісно, мені не подобалася така фамільярність, але що поробиш? "Кору" це не повинно було турбувати, тому я не заперечуючи качнула головою.

— Ось і чудово, — просяяла де Летельє.

Але герцогові тут же ж вдалося її осадити:

— Ні, мадмуазель де Летельє, схоже, ви щось не так зрозуміли, — ну ду-у-уже люб'язним тоном почав де Брієнн, — Ми зараз їдемо до гостиниці, у яку вас поселили, та тільки потім до мого маєтку. Без вас.

Зробивши паузу та вдосталь налюбовавшись виразом обличча червоноволосої, він продовжив:

— Тому, документами Кори займатися буду виключно я, — герцог холодно всміхнувся русалці, поправив манжет сюртука та відкинувся на спинку сидіння, умиротворено прикривши очі.

У цю ж мить карета зупинилася, а де Брієнн, навіть не розмикаючи очей, відчинив двері, тим самим показуючи мадмуазель "де вихід" .

— Який нахаба, — ледь чутно пробормотіла вона, притримуючи пишні спідниці та виходячи з екіпажу.

— Ви щось сказали, мадмуазель?.. — кинув їй вслід герцог.

Не відповівши йому, зла, як тисяча демонів, русалка майже вилетіла з екіпажу та ледь не збила з ніг бідолашного швейцара, що вже подавав їй руку.

Сьогодні вранці на серверах були якісь неполадки, тож прода трохи з запізненням. Буду вдячна вашим вподобайкам, підпискам та коментарям;)