Глава 6.2. Сірий кардинал

— Це досить несподівано, дядьку, — протягнув принц.

У цей момент, до холу повернулася Женев'єва, вже абсолютно спокійна. Принаймні зовні.

— Ваша Світлість, — вона одразу ж зробила кніксен.

Де Брієнн всміхнувся їй у відповідь, лише одними губами – не очами, та кивнув на знак вітання.

— Женев'єво, моя люба, тобі вже краще? — підійшла до рудої русалка, — якщо твій брат не винен, ми зробимо усе можливе, щоб його в изволити. Ти можеш повністю нам довіритись.

Жінка заспокійливо пригорнула її за плечі до себе та відвела до дивану, посадивши на нього. Ми вчотирьох теж приєдналися до них. А ось поставлене герцогом питання все ще залишалося відкритим.

— Його Величність... — почав зрештою менталіст, — він фактично заборонив мадмуазель д'Омон проживати разом з рештою команди у спільному маєтку для гравців. Зрозуміло, що це через підозри в адресу її брата.

— Так, враховуючи, що мадмуазель – наречена сподкоємця, це великий скандал... — герцог зробив паузу, — Але ж з цього також выходить, — дракон змовницько схилив голову на бік, — що наказу щодо заборони проживання усім разом, наприклад, в моєму маєтку мій брат не давав. Тільки у спільному для Ігор.

Це була спроба зіграти авантюризм і підбити на на цю авантюру нас? Я подивилася на принца. Не знаю, які там у нього стосунки зі своїм дядьком, але, судячи з виразу його обличчя, він або повівся на таку прозору провокацію, або всеціло довіряє рішенням де Брієнна. Таким чином, герцог чітко дав йому і нам заразом зрозуміти, що якщо ми хочемо, щоб команда не проживала роздільно, його маєток – кращий варіант.

Побачивши деякі сумніви на наших обличчах, герцог коротко розсміявся.

— Не переймайтеся, проблем з королем не буде. Я все вирішу, — вони з принцем переглянулися.

Чи є ще якась причина незапланованої зміни місця проживання команди, або вони дійсно так хвилюються через напад? Цікаво.

— У такому разі, я налаштований прийняти твою пропозицію, дядьку, — кронпринц оглянув нас всіх, — у когось є заперечення?

Женев'єва просто качнула головою, як, відповідно, і я. Де Летельє ж переводила погляд з одного на іншого члена команди.

— Якщо заперечень немає, тоді можемо вже їхати прямо зараз. Кожному з вас потрібно гарненько відпочити після всього, що трапилося, — сама люб'язність, -  Ми піднялися з диванів та пішли до виходу, щоб сісти в екіпаж і поїхати одразу до маєтку. Дорогою де Брієнн порівнявся зі мною.

— Це весь ваш багаж? — він уважно оглянув мою сумку.

— Так, весь, — безтурботно відповіла я.

Сумка, як я вже згадувала, була досить непогано зачарована на розширення внутрішнього простору.

— Незвично, як для істоти, далекої від великих міст та великої кількості магії в оточенні. Вам так не здається? — дракон хитро примружився.

Так, дійсно, це була головна проблема маленьких містечок – пощастить якщо на таке місто знайдеться один освічений маг. Усі більш-менш талановиті намагалися виїхати. Але в моїй легенді це було легко пояснити.

— Моя мати – дріада, а батько колишній бойовий маг. Тому, магії в оточенні в мене було вдосталь.

— Але не зважаючи на колишню службу вашого батька, вас все одно не взяли до академії. Чому?

— Хто зна, — я знизала плечима.

На щастя, ми вже підійшли до герцогського екіпажу та від більш конкретної відповіді я була звільнена. До карети ж я заходила однією з останніх, а герцог навіть подав мені руку, як справжній джентльмен. Хай і тримав він майже до болю – настільки стискав руку. Дракон заглядав мені в очі та, здається, намагався зрозуміти, що ж у мене в голові. Час ніби зупинився. Схоже, що лише лічені секунди моя рука залишалася міцно стиснутою, але, у той же час, складалося враження, що пройшла вже як мінімум хвилина. А цей погляд відверто лякав. 

Коро, чого ти завмерла? - почула я голос білки ментально та це мене привело до тями.

Дійсно, чого це я?