Глава 5.1. Королівська родина

«В особистості короля уособлюється держава.»

©  Томас Гоббс

Поспати надто довго, як я, власне, і очікувала, мені не вдалося.

Як тільки відновився магічний зв'язок, хтось з команди надіслав сигнал про допомогу. Тож, на виїзді з лісу, на нас вже очікували представники з служби безпеки королівства.

Коли нас усіх сімох, разом з білкою, відвезли до "застінок", то одразу розділили. Хоча Моміль дуже не хотіла зі мною розлучатися і я розуміла чому: зі мною їй буде безпечніше, тут навіть без сумнівів. Не кажучи вже про те, що за свого фамільяра маг повинен відповідати особисто, в силу нездатності тварини говорити, зрозуміло. Хоча це не наш випадок... Але журналістку я все ж таки відстояла та вона лишилася зі мною. Закону щодо окремого допиту говорячих фамільярів не існувало, тож слідчим нічого іншого не залишалося, окрім того, щоб на допит повести нас удвох.

Чекати та не перевіряти мене ментально, поки це не зробить слідчий комітет, не було можливості. Я могла би бути небезпечною для команди в дорозі, тому Жак перевірив мою свідомість самотушки. Перевіряти ж її частіше ніж раз на місяць, було заборонено законом, бо могло нанести серйозної шкоди джерелу та здоров'ю мага в цілому. Жак вже мав право проводити подібні процедури, тому, з точки зору закону, проблем не було. Хоча не можу сказати, що слідчим це надто сподобалося.

Завдало деякого дискомфорту присутність навкруги надто великої кількості професійних менталістів, але мене таким не налякаєш, тому все пройшло гладко. Заповнення всіх документів, свідчення Жака, що я до нападу не маю причасності, оформлення з подачі принца ліцензії на Моміль, яка на того самого принца була все ще ображена... все це пройшло для мене ніби у тумані. Доки нарешті не прийшов лист з академії, у яку Даніель вже встиг написати ще коли виїзджали з Фронт'єрського лісу.

Ми тоді вже сиділи у холі відділення жандармів і чекали Люсьєна, який проходив допит останнім. "Поштаря" відпустили самим першим, нехай і з посвідкою про невиїзд. Він одразу зазбирався їхати, пояснюючи це обов'язком доставити пошту вчасно. І без того вже затримався. А білка солодко спала на руках у Женев'єви, яка зовсім була не проти такого сусідства.

Раптом, повітря перед принцем пішло хвилями й звідти "виплив" той самий, довгоочікуваний, лист. Але, навіть коли Даніель ще не розкрив його, я вже відчула зміни та ледь втрималася від видиху з полегшенням. Ментальний блок на мені. Тепер можно не контролювати так жорстоко свої думки та емоції. Мене зарахували до академії. Перша, і найскладніша, частина плану була завершена.

Спадкоємець, нічого не кажучи, протягнув мені листа.

— Ви вже все зрозуміли, так, мадемуазель Фено? — весело спитав Жак.

Саме так, тепер тільки на "ви", доки я не дам свою згоду перейти на "ти". Відтепер я поважна пані, яка навчається в столичній академії.

— Жаку, можеш на "ти", — я всміхнулася, — я не хворію манією величі, — повернула йому його ж фразу, — Зрозуміло, що мадемуазель д'Омон також може називати мене по імені.

Кронпринц ж таке право мав "за замовченням".

— Після таких пригод... — дівчина-фенікс кинула погляд на свого нареченого, — я думаю, що буде доречно і тобі називати мене просто Женев'євою. До того ж, я в захваті від Моміль та сподіваюся, що це ще не остання наша з вами зустріч.

О, моя дорогенька, ти ще навіть не уявляєш, скільки зустрічей в нас ще попереду.

У цю ж мить відбулося одразу дві події. Люсьєн нарешті вийшов з допитної, але з обох боків його тримали жандарми, ведучи під конвоєм. А друга – голосно, здавалося, що на весь відділок, пролунала об'ява:

— Увага! Його Величність Франсуа де Брієнн Світлий!