Глава 4.1. Перші слідчі дії

«Троє можуть зберегти секрет, якщо двоє з них мертві.»

 © Бенджамін Франклін

Скориставшись тим, що мене врешті-решт залишили одну, я окинула поглядом край дороги, де вже починався ліс і де повинна була сховатися Моміль.

Гей, йди сюди, залишатися у невидимості більш немає сенсу. Небезпека минула, — покликала я її мисленно.

На небі вже розхмарилося і визирнув молодий місяць, а сяючі пульсари різноманітних розмірів і кольорів плавно рухалися туди-сюди. Вони давали достатньо світла, щоб було легко орієнтуватися у просторі, враховуючи, що була вже глуха ніч. А ліс, тим часом, потихесеньку почав повнивнитися звуками – природа оживала.

— Ну нарешті! - вигукнула білка, застрибнувши на моє плече, — Я так злякалася за сподкоємця, ти навіть не уявляєш! А моя коліжанка — справжня героїня, я обов'язково напишу про тебе статтю. Це буде шалено-успішним початком моєї кар'єри, як почесної журналістки Світлого королівства, — одразу ж затораторила вона знов про своє.

— Звісно-звісно... — не поділяючи її ентузіазму, промовила я.

Дивно, але на білку, поки що, навіть ніхто не звернув уваги. Фенікси надто вже були зайняті спробами "відродити з попелу", яка іронія, свою карету. Гордий Даніель, наотріз відмовившийся сидіти у стороні, разом з Жаком пішов шукати перелякавшихся конів. Щодо поштаря - так він пішов відсипатися у свій екіпаж. Зрозуміло було, що завтра відпочити нам усім не дадуть. Такий галас здіймиться - жах. Чи то жарт – замах на життя спадкоємця? Нас всіх чекатимуть допитні таємної служби королівства. Щасливий він, возник, хоча б поспати може, мені ж про відпочинок можна було лише мріяти.

Я відчула як спав блок з мого магічного джерела і сила нарешті наповнила моє тіло, відгукнувшись приємним поколюванням на кінцях пальців. Що ж, відтепер потрібно якнайретельніше контролювати не тільки свої емоції, а ще й думки, бо менталіст ось-ось повернеться.

Тим часом ми з хвостатою підійшли ближче до брата з сестрою. А ті нас ніби і не помітили.

— Люсьєне, трохи лівіше, — радила братові Женев'єва, — ні-ні-ні, тепер правіше... мені здається, що воно повинно бути десь там. Як вважаєш?

Фенікс намагався завдяки магії знову зібрати постраждалий екіпаж. Погорівші деталі вони звісно відновили, а ось як з цього всього знов зробити екіпаж і бажано, щоб він не розвалився по дорозі – це було вже питання. Чарівним взмахом долоні можна було відтворити постраждалу від полум'я сировину, відновлюючи зв'язки у структурі. Але зібрати це все до купи вже зовсім інше питання і магія тут не допоможе.

— Женев'єво, моя голубонько, я схожий на інженера, скажи мені?

— Дорогоцінний брате, я теж не маю жодної гадки як воно було спроектовано. Якби це був звичайний віз – зібрати його не було б такою великою проблемою.

— Кхм-кхм, вельмишановні мсьє та мадмуазель д'Омон, — перервала їх сперечання Моміль.

Фенікси одразу ж повернулися до нас.

— Дозвольте відрекомендуватися. Моміль Ек'юрай, журналістка з Зачарованого лісу. Ви вже знайомі з моєю помічницею та коліжанкою Корою, — білка встала на задні лапи та почала поважно ходити по моїх складених на грудях руках.

Брат з сестрою перевели погляд з хвостатої на мене, а потім знов на хвостату і потім знову на мене. Так, я теж здивувалася, коли її побачила. Хоча раніше думала, що мене вже нічим не здивуєш.

— Я розумію, що зараз не ліпший час, — тим часом продовжила віщати Моміль, — тому перш ніж взяти в вас інтерв'ю, я допоможу вам у вашій нелегкій справі, — горе-журналістка махнула лапкою у бік купи запчастин, що теоретично було колись екіпажем, — а потім сподіваюсь на плідну співпрацю.

Вона чекала на хоч якусь відповідь від феніксів, але пауза затягувалася. Цікаво, вони зараз намагаються зрозуміти, чи не отруїли їх самих разом з принцем, тільки на цей раз галлюценогеном?

— Це мій фамільяр, — так і не дочекавшись відповіді, зрештою пояснила їм, — як ви могли помітити, вона в мене особлива.

Люсьєн першим взяв себе до ладу та прокашлявся.

—  Так, дійсно, ми це... помітили.

— Як в вас справи з екіпажем? — з лісу вийшли принц з Жаком, що вели коней під вузьки.

Я перехопила на собі погляд блакитних жакових очей і кивнула, даючи йому зрозуміти, що готова зараз пройти ментальну перевірку. Звісно що він вже відчув мою магію.

Часу для подачі заявки до академії залишалося все менше і менше, треба не зволікати. До здійснення моєї мрії залишилося лише декілька формальностей. Я подумки "випадково згадала", як зовсім нещодавно сиділа на тій галявині та працювала над власною дослідницькою роботою, сподіваючись таким чином, за наукові досягнення все ж таки вступити до академії...

— В нашій маленькій компанії нові обличчя? — зацікавлено розглядаючи Моміль спитав кронпринц, потім перевів погляд на "екіпаж".

— Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся щодо екіпажу, Ваша Високосте! Я з усім зможу допомогти! — білка зістрибнула з мене та поскакала до карети.

Я ж у свою чергу пішла назустріч Жаку. Скоріше почнемо – скоріше закінчимо.