Глава 3.1. Борг життя

«Я навчився дивитися на смерть як на старий обов'язок, який рано чи пізно треба сплатити.»

 © Альберт Ейнштейн

Той самий рудий хлопець, в руках якого був вогняний батіг, стояв поряд з дівчиною зі схвильованим виразом обличчя. А Жак, вже підбігший до них, ретельно оглядав Даніеля. Помахом руки він матеріалізував на землі напівпрозору постілку з енергії. На неї і поклали принца таким чином, щоб була відкрита уражена спина. Над нашими головами засяяв ще один яскравий магічний ліхтар.

— Що ж це коїться, який жах... як це у вас таке сталося, — запричитав теж вже підійшовший візник, — у мене десь був зареєстрований вантаж, з усілякими лікарськими засобами, який прямував до кращої чармівільскої аптеки, але тут особа королівських кровей, тож... — останнє він вже бормотав собі під ніс, поспішаючи назад до свого екіпажу.

Руда дівчина піднялась, спираючись на фенікса. Тримтячі руки вона миттєво сховала за спину, беручи себе під контроль. Вже через мить на її обличчі застигла беземоційна маска. Однак якщо придивитися, то через цю маску все ж таки можна було побачити неабияке занепокоєння.

— Скоріше за все зброя була отруєна, — Жак вже оголив кронпринцеві спину, де ми усі мали змогу побачити жахливу рану.

Те, що якусь хвилину тому було не більше ніж подряпина, виглядало тепер так, ніби там пройшлися сокирою – не менше. По краях рани вже з'явився жовтий гній і взагалі більша частина спини пожовтіла, що свідчило про подальше поширення яду.

Поштар вже повернувся і почав розкладати перед нами усілякі скляночки, баночки, колбочки та інше. Дивлячись на все це Жак дратівливо зітхнул. Майже стандартний набір трав, нічого особливого. Чого варто було очікувати, бо дійсно цінний товар супроводжувала б охорона.

Могло здатися, що Жак вже забув про мою персону, але я чудово бачила яким брюнет був сконцентрованим. Він вже встиг розширити свою ауру таким чином, щоб я знаходилася у її межах. Я не зможу вийти з неї без прикладення зусиль, а якщо почну їх прикладати – він одразу ж про це дізнається і встигне прийняти міри.

Я вже можу бачити і відчувати аури. Дуже добре. Це означає, що моя магія ось-ось відновиться, і я зможу нею користуватися.

— Женев'єва, я бачу залишки твого закляття, але вони зникають на очах. Ніби потоки магії щось зжирає. Ця гидота висмоктує магію. — Жак обережно провів рукою по краях рани, — Стазис, що ти наклала, ось-ось спаде. Зважаючи на те, як ця подряпина встигла змінитися за одну хвилину... Коли стазис зникне, резерва Даніеля вистачить максимум на пів години.

Усі усвідомили після цих слів, що на роздуми залишилося зовсім мало часу. Резерв можна спустошити природнім шляхом, наприклад виснажитися на тренировці або щось у тому ж дусі. При такому розкладі організм згодом починає відновлювати втрачену енергію, бо так чи інакше до кінця виснажитись неможливо. Якщо ж це трапилося насильно, точно передбачати результат було неможливо. Відомо було лише одне – коли у створіння магічна енергія дорівнюватиме нулю, ця істота помре.

— Це магічна отрута, — впевнено сказала Женев'єва.

— Зможеш визначити яка саме? — спитав в неї рудий.

— Така рана може бути тільки від одної існуючої отрути... Тотеніяк, — назву вона вимовила майже пошепки, ніби сама лише згадка цієї небезпечної речовини може забрати в Даніеля життя, — але її жорстоко контролюють навіть на чорному ринку. Дістати цю отруту без відома корони зараз майже не можливо.

— Ось саме що майже... — похмуро вимовив брюнет.

А я серед виставленого візником "добра" вже бачила усі необхідні інгредієнти для приготування антидота.

— Дайте мені подивитися. Моя мати, будучи дріадою, зналася на лікарських травах і навчила мене. Я зможу щось вигадати навіть з цим небагатим набором ліків.

— Ані кроку ближче, — сказав мені, як відрізав, рудий хлопець.

Ні-ні-ні, ти мені тут зараз зовсім невчасно. Ще не вистачало, щоб принц помер.

— Брате... — трохи тремтячим голосом окликнула рудого Женев'єва, — я, як целителька, можу впевнено сказати, що немає кращого антидоту від магічних ядів, ніж певні трави, — з дівчини зрештою знову спала маска спокою, вона повернулася до мене, схопила за руки і швидко заговорила. — Я бачила, як ти користувалася у бою порошком, зробленим, як я встигла помітити, якраз з особливого збору трав. Враховуючи силу його дії на нападників, я можу припустити, що зроблен він якісно. Такий засіб коштував би купу грошей, а по тобі не скажеш, що... — вона на секунду зам'ялася, — Загалом, я вірю, що ти його зробила сама. Допоможи йому, будь ласка...

☆Не забувайте забирати книгу до своєї бібліотеки, обговорювати книгу у коментарях, ставити серця та підписуватись на автора. У мене буде ще багато чого цікавого☆

Ваша Міранда.