Глава 2. Ритуал

«Якщо ти не знаєш куди йдеш, будь-яка дорога підійде.»

 © Льюїс Керрол

Мадемуазель завмерла на пару секунд, обмірковуючи запропоноване, а потім впевнено кивнула своїм думкам. Це ж наскільки їй тяжко живеться?

Найнадійніших варіантів проведення ритуалу для отримання фамільяра існувало усього два. Перший нам не підходив, там потрібно було місце сили, а те, де я проводила свій ритуал, вже доволі-таки далеко звідси. А другий нехай і був доступний тільки для чаклунів з рівнем володіння магією вище середнього, але зате там не було прив'язки до вівтаря. А моя магія нам взагалі не була потрібна зараз. Фамільярів закликають певним закляттям з Зачарованого лісу, для цього власне й потрібно чаклунство, причому покликані тварини не можуть розмовляти. Що наштовхує на думку про теорію о втраті ними цієї здібності під час ритуалу виклику. Можливо, це через примусовість даного заходу. Треба буде ще розпитати Моміль на цю тему. Може вона одна така словоохоча у своєму роді?

Оскільки білка була тут, і нізвідки закликати її не треба, перший етап ритуалу можна й пропустити. А на другому етапі використовується лише сила майбутнього фамільяра. Так що зараз, якщо зробити все акуратно, ми впораємося навіть із моїм тимчасово заблокованим джерелом.

В іншому нічого особливого для ритуалу не потрібно. Тільки ритуальні фрази, які зазвичай вимовляв лише сам маг, через відсутність здатності до промови у фамільяра. Але в нашій ситуації ми можемо зробити трохи інакше.

— Магічною мовою читати вмієш? — вимовляти ці слова присяги поза ритуалом не рекомендується.

— Звичайно, це ж моя рідна мова, до того ж я знаю, що треба робити при цьому ритуалі, — білка пирхнула.

Значить писати їй, що потрібно сказати не треба. Цікаво, звідки їй відомі подробиці цього ритуалу?

— У такому разі ми можемо починати.

Я загасила магічну лампу і теж сховала її у сумку. Полянка поринула у темряву, а навколо стояла тиша. Неприродна, тягуча і ніби про щось попереджувальна. Але мене вона ні краплі не турбувала, а ось білочка очевидно нервувала.

— Тобі нічого не здається дивним? — вона у два стрибки опинилася в середині галявини та зараз боязно озиралася.

— Та ні, — безтурботно знизала плечима і стала навпроти неї.

Плед уже був згорнутий і лежав у зачарованій просторовим заклинанням сумці у мене на плечі, а в моїй руці був кинджал. Не гаючи більше часу, я почала ритуал. Провела лезом спочатку по долоні, потім передала ритуальний кинджал Моміль. Як тільки вона доторкнулася своєю лапкою до держака, кинджал відразу ж зменшився до відповідного їй розміру і вона повторила мої дії. Сам кинджал за правилами вона сховала в просторову кишеню і тепер він повинен бути тільки там, щоб уникнути заподіяння шкоди мені чи їй недоброзичливцями. За допомогою цього кинджалу можна буде влаштувати нам ще багато проблем.

Мадмуазель Ек'юрай застрибнула на мою витягнуту долоню і приклала до неї свою лапку. Створюючи таким чином "рукостискання".

— Vires meas, vitam et magicam, cum hac creatura coniungo. Et ex hoc nunc magus sum, et nota est mihi!*¹  - промовила я свою частину ритуальної фрази.

— Vires meas, vitam et magicam, cum hac creatura coniungo. Et ex hoc iam mihi nota sum, et ipsa est magus meus!*² — одразу ж підхопила білка. 

Навколо нас закружляв вихор із її магії. Стихія вогню виходить. Червоні язики полум'я торкалися мого волосся, одягу, рук, обличчя, але не завдавали шкоди, поступово вбираючись у тіло. Настав час присяг. Благо, вони вимовлялися подумки. Обдурити один одного все одно не вдасться – якщо зробити щось, що відхилялося від правил, то зв'язок між магом та фамільяром просто не утвориться.

Я , Персефона Мер'єм фон Тойфель, присягаюся оберігати, захищати і допомагати цій істоті, з ким скріплюю свою кров, без права порушити цю присягу. Нехай буде так!

Все ж таки, в подібних ритуалах варто згадувати своє справжнє ім'я, якщо хочеш, щоб він був дійсним. А мені Моміль ще знадобиться.

За кілька секунд про ритуал на галявині нагадувала тільки випалена трава. Я знову кинула погляд на годинник: без двох хвилин опівночі. Десь вдалині почувся шум від екіпажу, що їде. А моя новонабута фамільярка не на жарт пожвавішала і зазбиралася.

— Якщо ми тепер коліжанки... — Моміль перебралася з моєї долоні на плече і довірливо зашепотіла, ніби нас хтось міг почути. — Я зовсім невипадково біля цієї дороги. Сьогодні, приблизно опівночі, тут має проїжджати зі своєю командою сам кронпринц. І схоже, що це вони!

У неї знову спалахнули очі, мабуть, спадкоємець королівства і є її головна жертва на цих Іграх. Який збіг. Але відповісти їй я все одно не встигла.

Десь із боку дороги пролунав оглушливий і явно магічно посилений вибух.

Ми з Моміль переглянулись. Після вибуху буквально на кілька секунд у ліс знову повернулася тиша. Але раптом, з боку дороги почулися звуки бою: брязкіт зброї, чиїсь накази, а нічний ліс осяяли різнокольорові спалахи заклинань.

— Битися вмієш? — подумки запитала я у горе-журналістки.

— Ні... — відповіла та.

Як мій фамільяр, Моміль могла тепер зі мною безперешкодно спілкуватися за допомогою телепатії.

— Погано, але ми мусимо. — я була беззаперечна.

— Що? Як? Але... у тебе ж немає навіть доступу до магії, а я битися не вмію і взагалі... — заторохтіла вона в мене в голові, поки я вже перехопила зручніше сумку і попрямувала у бік звуків. — Зупинися, скажена!

Вона зіскочила з мого плеча і розгублено завмерла на землі. Я ж спиною почала відходити у бік бою, розвівши руки в сторони і задерикувато усміхаючись білці.

— Не хвилюйся, мої таланти однією лише магією не обмежуються. А якщо вірити твоїм словам і там справді кронпринц, захищати його наш з тобою, мадмуазель шановна громадянка Світлого королівства, — не змогла втриматись і не передражнити її, — громадянський обов'язок.