Розкол світів. Прокляті ігри

Пролог

Сонце тільки но зайшло за горизонт, а у діброві вже панувала ніч. Фронт'єрський ліс був не надто великим, але головна дорога з півночі та до людської столиці проходила саме через нього. Кожного дня сотні екіпажів прямували через цей ліс. Але сьогодні все ж таки щось було тут не так. Моторошна, жахаюча тиша, що не віщувала нічого доброго, покрила діброву як ковдра. Не було чутно ані співу солов'їв, ані комариного дзижтяння та й взагалі здавалося, ніби увесь гай, разом з усіма його мешканцями, злякано завмер в очікуванні чогось страшного.

Незважаючи на це, густі крони дерев все ще надійно ховали свої таємниці... що було на руку завернутій у довгий плащ фігурі, яка ковзнула між зарістю.

В порівнянні цей ліс був звичайнісіньким, бо у Світлому королівстві існував набагато загадковіший і таємничіший ліс, що звався Зачарованим. В нього мало хто міг потрапити та ще менше хто міг звідти вийти. Але цієї миті невідомого цікавило зовсім не це. Сьогодні в його наміри не входили міркування щодо особливостей лісів Світлого королівства. Легкий пас рукою і повітря сколихнуло пошукове закляття. Тварини, рослини... нікого, хто зміг би завадити. Чудово. Втім, фігура і без того знала, що поблизу більше нікого зайвого і не може бути. Хлопці добре попрацювали. Усі підготовки вже було закінчено, все прораховано до дрібниць та помилки бути не може. Як завжди, ідеальний план, залишилося тільки його ідеально виконати.

Від прийнятого зілля все ще трохи паморочилося в голові, тому фігура пробиралася через ліс неквапливо. В неї ще було достатньо часу, а тому – все під контролем. За словами Сертера, це ще пощастило, він чекав від зілля набагато сильнішого відкату, все ж таки воно було експериментальним... Але навіть якщо щось би й трапилося, вони просто б запустили план "Б", а потім план "В", і далі за списком.

Раптом пролунав хрускіт гілок, що в навколишній тиші зазвучав надто голосно. Фігура на мить завмерла, але майже одразу продовжила свій шлях. Це свої, остерігатися нема чого.

— Що, навіть не хочеш побалакати наостанок? — із награною образою промовив новоприбулий.

— Здається, наказ "Не з'являтися в окрузі", а тим паче порталами, був ясним і добре до всіх донесений, — не зупиняючись, холодно відповіла фігура.

— Все ще ображаєшся... Ну, не хочеш – як хочеш, — зробив свої висновки співрозмовник і відразу посерйознішав, — Я по ділу.

Другий невідомий порівнявся з першим і вони тепер попрямували лісом удвох.

— Ну? Що вже сталося? — за кілька кроків першою не витримала паузу фігура.

— На кордоні знову неспокійно, твоя відсутність зараз дуже не доречна, — нарешті заговорив другий, — Я тільки з поля бою і можу точно сказати – цього разу вони були лютішими, сильнішими і їх побільшало.

— Знаю, але це вимушений захід, на Іграх цього року присутні всі спадкоємці герцогств та сам кронпринц. Такої можливості не можна упускати. До того ж тільки я зможу перебувати тут такий тривалий час, нікого іншого ми не знайдемо. А на кордоні сил зараз вистачить, ви протримаєтеся... — перший невідомий зупинився і повернувся до другого, — Усього три місяці, мене не буде три місяці, — з натиском промовила фігура, — ми зробили все, щоб непоправного не сталося. Тягнути далі немає можливості, ми були не готові до Королівських Ігор тридцять років тому. Нині – наш останній шанс.

— Твоя правда, — не став сперечатися другий незнайомець, — у нас справді немає іншого виходу... Знай лише, що мені цей весь план геть не подобається.

Йому не відповіли. Співрозмовники пройшли ще деяку відстань мовчки й, коли до потрібного місця залишилося зовсім небагато, зупинилися. Попри те, що було лише двадцять дев'яте лютого, у лісі не було вже жодного натяку на сніг. Щобільше — вже зеленішала перша трава, хоч і було досить прохолодно.

— Ну що ж, розважся там вдосталь, — друга фігура ляснула по плечу першу.

Перший незнайомець невиразно хмикнув у відповідь, сумніваючись, що ця справа буде надто веселою. Але знову нічого не відповів. Попри все, було помітно, що перша фігура нервує, хай і дуже добре це приховує.

— У такому разі до зустрічі, — закінчив цю дивну розмову другий незнайомець, підморгнувши першому.

— До зустрічі... — задумливо озвалася фігура.

Знову хрускіт гілок, портал зачинився. Більше зволікати не можна було. Вже час.

Моя перша проба пера)

Загадково, чи не так? Вітаю вас у своїй книзі, проди публікуватимуться кожного дня. На нас ще чекає багато таємниць, небезпеки та звісно що кохання♡

Своїм коментарем і лайком на книзі ви дуже потішите автора;)

Також я регулярно публікую пости у своєму блозі на різноманітні тематики, починаючи з цікавих подробиць про написання книг та візуалізацій і закінчуючи різноманітними корисностями та лайфхаками. Тож підписуйтесь – буде цікаво☆




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше