Глава 2

Уся ніч у мене пройшла в роздумах та душевних ваганнях: як зробити краще, що буде правильніше, але відповіді так і не було. Внутрішній голос нашіптував:  кожна людина робить так, як вважає для себе краще. І тут найголовніше — а як буде краще саме для мене?Провести новорічну ніч у самотності чи в колі знайомих, друзів?
Під ранок я провалилась у міцний сон і прокинулась з усвідомленням: їду! Альоша сам, без попередження, поїхав на роботу. За місяць самотності я маю право розслабитись і відпочити.
Зібравши всі необхідні речі, я ще забігла за своїм замовленням — суші, та в магазин по деякі смаколики до святкового столу.
— На котру годину є автобус до Коритні? — запитала я у касира.
— Останній відправився пів години назад, — сухо промовила жінка, чим ошелешила мене.
— Як останній поїхав?
— Дівчино, 31 грудня, що ви хочете? Усі хочуть у новорічну ніч бути вдома, а не в дорозі, — промовила жінка, чим стерла посмішку з мого обличчя.
Невже доля — святкувати Новий рік у самотності? Потрібно було ще вчора подивитись розклад автобусів, а не сподіватись на щось.
— Вам у Коритню потрібно? — запитав чоловік, який сидів позаду мене на місцях очікування.
— Так, — з надією промовила я.
— Давайте я вас підвезу. Тільки потрібно зачекати ще щонайменше пів години: у мене тут за рогом справляють машину. Відразу, як вона буде готова, ми з вами зможемо виїжджати.
— Супер! — весело промовила я з усмішкою на вустах. — Трішки почекати, але все ж опинитись на святі — це краще, ніж пуста квартира і самотність.
Через дві години ми нарешті покинули автостанцію. На годиннику вже була третя година, але це було не найгірше.
— Вам у Коритню потрібно? — запитав чоловік, їдучи засніженою трасою.
— Ні, у сусіднє село, в Шабастівку. У мене там сім’я і друзі, саме там збираються святкувати Новий рік.
— Це добре, коли чекають і є з ким провести свято… А у мене, на жаль, такої радості немає…
Я не поспішала з розпитуваннями, даючи чоловікові час самому обрати — ділитись особистим з посторонньою чи ні. Натомість він продовжив розповідь.
— Батьки померли давно. Від них мені залишилась лише хата в Коритні. А сім’ю я так і не створив — гордість і образа не дозволили пробачити. Так ми й роз’їхались, як знайомі, які воліли б ніколи один одного не знати. І вона нікого не змогла знайти, і я не захотів нікого, крім неї…
— А чому зараз не поговорити? Хіба так уже пізно?
— Та пройшло вже немало — 23 роки. Не захоче вона зі мною говорити, — з сумом промовив чоловік.
— А ви спробуйте і дізнаєтесь напевно. Краще раз пошкодувати, ніж усе життя шкодувати, що не спробували.
— Можливо, ви і праві… Моя вам порада від чоловіка, який прожив життя в самотності, але з незламною гордістю:  бережіть кохання — воно в наш час на вагу золота.
Усю іншу дорогу ми говорили на різноманітні теми, аби тільки не мовчати. Михайло Дмитрович виявився дуже самотньою людиною — настільки самотньою, що, маючи, здавалось би, усе, він не мав найголовнішого: сім’ї та підтримки поруч.
— На повороті вас висадити? — запитав чоловік, коли ми вже під’їхали до Коритні.
— Так, я подзвоню сестрі, вона вийде за мною.
— А де саме ви живете? — з цікавістю запитав чоловік, і я відповіла, не вважаючи це великою таємницею.
— Значить так, Іринко… Сама доля підкинула мені вас сьогодні. Я вас підвезу прямісінько до будинку.
— Не потрібно…
— Іринко, якщо це не доля, то я не знаю, як по-іншому це можна пояснити. Ваша сусідка Оля… Це і є та жінка, без якої мої дні й ночі не мають сенсу.
Я ошелешено поглянула на чоловіка. Біля мене по сусідству дійсно жила тітка Оля — жінка добра, щира, турботлива. Усі в селі казали, що вона одного кохала так сильно, що не змогла інших підпустити. Але була у неї одна відрада — донька Соломія, моя одногодка, двадцять чотири роки.
Можливо, це був лише збіг. А можливо — саме так виглядає доля, коли більше не хоче чекати.
Так от, значить, про кого йшла мова…
Я подивилась у темне вікно машини. Сніг повільно падав на дорогу, ніби стирав роки мовчання між двома людьми. У цю мить мені здалося, що навіть час завмер, даючи їм останній шанс.
— Ну, якщо так, — тихо сказала я, — тоді ви дійсно кажете правду. Не кожному випадає почути відповідь саме в новорічну ніч. Час настав вам нарешті поговорити…