Глава 1

Важкий робочий тиждень добігає до кінця. Нарешті завтра зможу відпочити від шуму та метушні. Останній місяць вимотав мене неймовірно: постійна завантаженість на новій роботі, самотність та ще й новорічні свята. Все до купи — і сил взагалі не залишилось.
Несподівано телефон у кишені моєї форми завібрував, і я дістала його, щоб скинути виклик, але побачила дзвінок від сестри. Вона знає про мою зайнятість і просто так би не телефонувала. Хоч я й глянула на годинник — мій робочий день закінчився ще п’ять хвилин тому, але я затрималась, бо потрібно було перевірити стаціонар для тварин перед тим, як йти. Адже може трапитись будь-що, і краще перед виходом усе двічі перевірити та підготувати зміні на завтра.
— Так? — промовила я до сестри й почула її веселий голос.
— Ти вже освоїлась?
— Майже. Зайшла в стаціонар, щоб подивитись, чи все добре і чи в кожної тварини є вода та їжа.
— Значить, уже не зайнята! Від Сари надійшла бомбезна пропозиція. Вона пропонує цей Новий рік відсвяткувати у неї — нашою старою компанією.
Можливо, ще чотири роки тому мені б ця пропозиція сподобалась, але не зараз. Зараз я розуміла, що наша компанія давно розпалась: усі ми роз’їхались по різних містах, у кожного своє життя, і безглуздо, не спілкуючись чотири роки, просто так взяти й зібратись.
— Ні.
— Чому? У тебе плани? Чи ви з Альошею плануєте разом святкувати?
У серці щось кольнуло — від болю й усвідомлення самотності. Я Ніколь нічого не розповідала, але вже два місяці я жила сама. Альоша зібрав речі й, не попередивши, поїхав у столицю на роботу, а я залишилась у порожній квартирі одна. Ми ніби були разом, але водночас між нами з’явилась така прірва, що важко було навіть від усвідомлення цього.
— Альоша сказав, що новорічну ніч проведе на роботі, а я сама нікуди не хочу йти — буду вдома.
— Іринка! Відмови не приймаються. Я кажу, що ми будемо. Ти ж нічого не поробиш з тим, що Альоша у новорічну ніч працює. Це ж не означає, що й тобі не можна веселитись.
— У тебе завтра вихідний?
— Так, — сухо промовила я, не знаючи, яке рішення буде правильніше обрати.
Але в словах сестри була правда. Тим паче моя присутність вдома не зробить Альоші святкового настрою після роботи…
— Значить, купуй квиток на автобус — я тебе зустріну завтра. А якщо у Альоші випадково вийде до нас приєднатись, то будемо раді бачити, — із щебетанням сестра поклала слухавку, і я знову зрозуміла, які ми з нею різні.
Вона постійно рветься «двіжувати», розважатися, пізнавати щось нове, а для мене це нове — як каторга. От і зараз те саме. Я не проти відсвяткувати Новий рік у старій компанії, але було одне велике «але»… Коля, з яким ми розійшлись чотири роки тому — і далеко не як друзі.
Я знала, що він часто шкодував про наше розставання, хотів усе повернути, але тоді мені здавалось, що це був найправильніший вибір. Його скромність, невпевненість… але й така турбота.
Я змахнула спогади, що пробивались без стуку, і написала Альоші.

Сонечко, дзвонила Ніколь. Пропонує мені з нею святкувати Новий рік. Ти не проти?
У відповідь прийшло сухе:
Святкуй.
Без ніжності, без почуттів. Саме так останні два місяці й виглядають наші стосунки — ніби є, а ніби й без почуттів.
Я буду, — написала я сестрі й попрямувала до виходу з роботи.