3

3

Біля берегів широкого безкрайнього моря летючий привид-корабель змінюється, як живий.

А що це на його палубі?

Маленька дівчинка, яка бігає туди-сюди, веселиться та сміється.

А це що?

Як так?

Привид корабель змінив форму ще раз - і цього разу виросла хвиля прямо на кораблі, підкинула дівчинку, а потім зловила, зніжно та обережно, щоб дівчинка не впала.

Але завелика сорочка трохи опустилася на дитячій спині, оголюючи червону троянду.

Дівчинка, сміючий, поправила свою сорочка - і гойда бігати далі.

- Катерино, піди до мене! - звернулася до дівчинки молода жінка з довгим волоссям кольору морської хвилі. - Ми будемо провідувати мого батька. Тобі треба затамувати подих, щоб тобі вистачило повітря.

- Так, мамо. - погодилася Катерина.

Названа мати одягла на голову Катерини прозору риб’ячу голову, через що дівчинка перетворилася на рибу, але дуже схожу на людину, а сама молода жінка тонкі розкішні ноги змінила на довгий риб’ячий хвіст.

Хвиля на морі піднялася та поглинула летючий корабель-привид.

Корабель поплив під водою, наче субморина.

Катерина в тілі риби, будучи рибою, роздивлядася все навкруги.

Ось корабель підплив до підводного палацу, з якого виплив здоровенний чоловік з білою довгою бородою та з тризубом у ручі.

- Діду! діду! - закричала риба Катерина та попливла до нього, закружляла, тривожуючи воду, а потім застигла на місці, ледь шевеля маленькими плавниками, чекаючи, а що ж скаже діду.

- Я дуже радий тебе бачити, онуко. Я приготував тобі подарунок: хтось загубив його у нашому морі. - з цими словами дідусь передав своїй онуці маленьку рожеву троянду. - Вона дуже схожа на ту, що в тебе на спині, але рожева. А в тебе на спині червона троянда.

- Дякую, діду! - і Катерина своїм крихітним плавником узяла до рук рожеву троянду.

- Тату, ця троянда дуже схожа на троянду на спині її матери. Навіщо ти їй це показав? - пошепки дочка обурилася на свого батька.

- Моєї матері? Невже ти не моя мама? - запитала Катерина, почувши шепіт.

- Доню, тобі почулося. Я твоя мати. - запевнила жінка.

- Але ж чому тоді я не можу бути під водою так само вільно, як? - запитала дівчинка.

- Бо я тебе народила від людини. - пояснила мати. - Віддай троянду!

- Ні! - і Катерина попливла звідси куди дивилися тільки її очі.

Чоловік та жінка спробували наздогнати дівчинку, навіть корабель поплив слідум, але піднявся рожевий вихор, який заколомутив воду, збиваючи пловців.

Тільки Катерині він не шкодив.

Катерина довго пливла, поки не відчула, що їй вже не вистачає повітря: тіло риби зникало, дівчинка перетворювалася на себе саму, тобто на звичайну дитину, яка пливла під водою, тримаючи рожеву троянду у руці.

Троянда виросла у розмірі - та, ніби поплавок, потягнула дівчину на поверхню води.

Троянда перетворилася на пліт й понесла Катерину до потрібних берегів.

Пліт приплив до берега й залишився на суші.

- Катерино, тобі треба додому. - повідомила рожева троянда, яка з плота перетворилася хлопця з рожевим волоссям.

- Дивно, я вперше бачу, щоб у хлопця було рожеве волосся. - засміялася Катерина.

- Моє рожеве волосся ніхто не побачить, коли ми прийдемо до міста, в якому на тебе чекають твої батьки. - пояснив хлопець.

- Мої батьки? - здивувалася дівчина.

- Так, твої батьки та ще сестра й братик. Саме твій брат попросив мене знайти тебе, бо ваша мати живе тільки твоїм пошуком, забуваючи про інших своїх дітей.

- Веди мене скоріш до них!

- Нам треба час, щоб ви подорослішали, бо у тому світі, де ви були, ви довго залишалися дитиною. А щоб ніхто не збив нас зі шляху, я заховаю червону троянду на твоїй спині.

- У мене там троянда? Червона? - Катерина повернула голову та почала заглядати під свою сорочку на спині. - Ота-а-ко-о-ї…

- Так. У всіх членів вашого роду рожева троянда, але у тебе чомусь вона червона.

- Так може я не з цього роду - і ти даремно викрав мене з моєї морської родини?

- Ні. Твоя родина живе в місті за цими горами. А троянда в тебе червона, бо в тебе прибрали білі кольори.

- Як так? Що це означає?

- Може твій батько з темного світу, але він про це не знає. А може ти такою вийшла, щоб розбавити свій рід новими кольорами. - припустив хлопець. - Пішли. На тебе чекають.

- Але ж вони не знають, що я вже йду.

- Не знають. Але весь час чекають. Чекають з тієї митті, як тебе забрали, а твою мати повернули назад у її світ.

- Ті, хто мене вирослив, злодії?

- Вони тебе врятували, коли твою мати, вагітною тобою, намагалися вбити. Не засуджуй. Може так повинно було бути. щоб ти виросла не такою, як усі. Пішли. По дорозі обдумаєш новини.

- Ти сказав, що мені треба подорослішати? Розумом?

- Сама побачиш. Не затримуйся. Я впевнений, що твоя прийомна родина тебе шукає. Принаймні почне шукати, коли мої чари зникнуть.

Вони пішли, піднімаючись вгору.

- Тримай мою руку! - хлопець протягнув Катерині руку.

Дівчина взялась за руку - і від цього їй стало легче підніматися вгору.

Кілька годин підйому вже почали втомлювати обох…

- Дивно. Ти все знаєш про мене. А я не знаю навіть, як тебе зовуть. - Катерина уважно подивилася на хлопця. - Ти ніби дорослішаєш на моїх очах, а твоя долонь стає більшою.

- Ми обоє дорослішаємо. Придивись і до себе. Ти вже не дитина. А молода дівчина.

- Як тебе зовуть?

- У троянд немає імен.

- Але ж троянди не розмовляють. Як тебе зовуть?

- Добре. Переконала. Никифор. Никифором мене зовуть.

- Никифоре, а в тебе можна закохуватися?

- Що? - здивувався хлопець-троянда, який вже виглядав дорослим парубком.

- Я пожартувала. - відповіла Катерина, а сама потайки, коли Никифор на неї не дивився, ловила кожен рух хлопця, ніби була по вуха закохана у нього.