1

1

- Іванно, люба, я почекаю на тебе внизу. - Михайло поцілував дружину, погладив її великий живіт та вийшов з кімнати.

- Так, добре, мені треба кілька хвилин. - Іванна продовжувала дивитися на себе у дзеркалі, тримаючись ніжно за живіт, роздивляючи себе з усіх сторін, потім вона розчесала волосся, одягнула на голову прикрасу з рожевих троянд, з яких світилося рожеве полум’я.

Рожевою маленькою трояндою, яка стояла у вазі, Іванна доторкнулася до своїх губ та провела по них ніжними рожевими пелюстками, від чого жіночі рожеві стали ще більш рожевими, а потім трояндочку поставила назад у вазу.

Жовтим пилком прикрасила верхні вії та послідувала слідом за своїм чоловіком.

- Куди ми сьогодні? - запитав Михайло в Іванни.

- На наше святе місце, де ми отримаємо благословення перед народженням нашої дитини.

- Не треба. Яка небезпека може нас спостерігати у нашому лісі та ще на святому місці. - відмовилася спадкоємиця престолу.

- Я би взяв. Про всяк випадок. Треба бути обережніше, тим паче, що ти у такому стані. - зауважив її чоловік.

- Вагітність - це не хвороба. Я добре себе почуваю. Я полечу окремо на своєму Конику. Хочу сама покерувати.

- Добре. Як знаєш. Твої бажання - для мене закон.

Іванна та Михайла вийшли з палацу.

Іванна свистнула.

На свист небо осяялося золотими променями - і на фоні цього небесного золота показався чорний єдиноріг.

- Чорнишу, друже мій! - зраділа Іванна.

Михайло теж свистнув.

На цей свист небо засяяло сріблом - і крізь це повітряне срібло пронісся інший єдиноріг: білий зі сірим рогом.

- А ось і мій Срібляк. - повідомив відомий факт Михайло.

Єдинороги летіли, своїми крилами розрізаючи хмари, конкуруючи з вітром, а потім приземлилися біля своїх хазяїв.

Іванна сіла на свого Чорниша, а Михайло - на Срібляка - і вони полетіли, віддаляючись від рожевого палацу у формі троянди.

Під ними проносилися землі, на яких росли червоні троянди різних різних розмірів та форм, які вітали своїми тихими голосами, співаючи свою квіткову пісню: “Ця земля найдивовижніша від усіх…”.

Єдинороги приземлилися на великій поляні, посередині якої стояв величезний камінь.

Спочатку здавалося, що камінь нерухомий.

Спочатку…

Поки камінь не заговорив, звертаючись до своїх гостей.

- Давно я вас тут не відчував, любі мої гості. - промовив камінь, змінюючись формою, ніби він був величезним ротом, якому нарешті дозволили говорити.

- Каменю, ми прибули сюди до тебе, щоб ти благословим перед народженням нашу дитину. - пояснила Іванна.

- Я не можу, бо відчуваю, що моє благословення їй не допоможе. - відповів камінь. - Ваша дочка пройде через величезні випробування. Але ваші випробування будуть ще гіршими. Краще забирайтеся звідси, бо… Пробачте старого камня, я вас не прогоняю. Я лише відчуваю, що тут з вами повинно щось статися погане.Але я ж лише камінь. Я не зможу вас захистити. Йдіть звідси. Хутчіш! Прийдете за благословенням, коли вашій доньці буде вісімнадцять. Прощавайте!

Камінь замовк, приймаючи нерухомий вигляд.

Іванна здивовано дивилася на камінь.ю

- Люба! Швидше! Ти ж чула, що сказав камінь. Полетіли звідси! - скомандував Михайло. - Сідай на свого Чорниша. Тобі допомогти?

- Я сама. - Іванна сіла на свого єдинорога, після цього Михайло вскочив на свого.

Єдинороги почали підніматися в небо, як налетіла хмара величезних чорних кажанів, які збили єдинорогів, відчого вони та люди на них почали падати вниз на землю.

Іванну підхопив один з кажанів та поніс її далеко звідси.

Двоє єдинорогів ще намагалися чинити опір, але їх розірвали у повітрі міцними зубами.

Михайло ж впав, вдарившись об землю, від чого одразу втратив свідомість.

Кажани кілька разів покружляли над ним.

А коли калюжа крові почала розтікатися під чоловіком, кажани полетіли геть у тому напрямку, де зник кажан, тримаючий Іванну у своїх лапах.

Коли кажани зникли, камінь ожив та пустив імпульси по землі, які дійшли до ще живого Михайла, який помирав.

Одночасно камінь тихенько заголосив.

Енергія, яка добралася до чоловіка, зупинила кровотечу. Натомість кров, яка витекла, почала повертатися до тіла, зменшуючи калюжу, поки пляма крові повністю не зникла.

Михайло поворухнувся та скочив на ноги.

- Іванно! - покликав він свою дружину.

- Вона повернеться до тебе. - пообіцяв камінь. - Але без вашої першої дочки.

- Чому? Де вона? Де її шукати? Де мені шукати мою дружину? Що буде з моєю дитиною?

Камінь замовк, знов стаючи звичайним нерухомим каменем.

Що ж?

Михайло повернувся до палацу пішки, витрачаючи на це цілу добу, та, не враховуючи втому, організував пошуки своєї дружини Іванни.

Але це навряд допоможе, бо вагітну Іванну ніс величезний кажан далеко-далеко від місця злочину, поки простір перед ними не викривився - і цей увесь натовп кажанів не з’явився в іншому світі, до якого ніколи не прибуде Михайло, бо не знає про його існування, не те, щоб знати, як до цього світу добратися.