Чорний привид

Одного ранку Яся проснулася, відкрила очі і побачила, що за вікном ще зовсім темно. Спочатку вона подумала, що надворі ніч. Але поглянувши на електронний годинник, що стояв біля її ліжка, побачила, що вже о пів на восьму ранку. Будильник закалатав і Яся натисла на нього, щоб зупинити пронизливий звук. В кімнаті разом із нашою героїнею  жили ще три вихованки дитбудинку. Вони почали потягуватися і розмовляти одна з одною.

- Настя, ти не знаєш що за шум на подвір’ї? – запитала Яся подругу - І чому ще так темно за вікном?

- Ти про що говориш? – здивувалася Настя.  – Сьогодні таке сонечко, а ти говориш – темно. В тебе щось з очима? А шум справді сильний. Начебто кицька волає.

Яся після цих слів зіскочила з ліжка і стрімголов побігла до вхідних дверей. «Кицька, кицька, кицька» - застрягло в голові одне слово. Дівчина спрожога відчинила двері і налетіла на виховательку Ніну Володимирівну. Ніна Володимирівна міцно тримала в руках лантух, з якого чулося несамовите волання Сіми. 

- Для чого Ви схопили кішку? – скрикнула Яся.

- Вона збісилася. Дряпалася в двері так, що віддерла шматок дерева. А коли ми хотіли її прогнати, ця кішка подряпала Лізу, Тоню і мене. В неї, мабуть, сказ. – відповіла вихователька –.

- Давайте я спробую з нею поговорити – попрохала дівчинка.

- Ні за що! Я не хочу лікувати тебе від сказу! – сердито відповіла Ніна Володимирівна.

Вихователька хотіла піти  в сторону  невеличкої будівлі без вікон, яку використовували для інструменту і всякого непотребу, який ніхто не хотів викидати. Вона зробила декілька кроків і тут сталося таке, від чого в Ясі піднялося волосся на голові. Вона ще ні разу в житті не відчувала такого жаху. Від вікна  Ясиної кімнати відокремилася чорна хмара, яка набувала обриси чудовиська з розкритою пащею. Це чудовисько підлетіло до виховательки накрило її чорною хмарою і вихором завертіло нещасну жінку. При цьому лантух з кицькою відлетів на відстань близько п’яти метрів. Сіма вискочила зі свого полону і помчала до Ніни Володимирівни. Вона стала кидатися на чорне чудовисько з неймовірною силою. Ярославі, навіть, здалося, що кішка виросла і  стала набагато більша, ніж була. Сіма видирала шматки з хмари-чудовиська. Там, де ці шматки падали на асфальт, вони перетворювалися на чорні-чорні плями. Із чудовиська стали звисати пацьорки, з яких капала така ж чорна рідина. Сіма продовжувала битву з невідомим злом. В якийсь момент чудовисько, як восьминіг, почало скручувати розідрані шматки і стало схоже на велику кулю, яка швидко піднялася вгору і розтанула в небі. Яся декілька хвилин стояла не в змозі поворухнутися. А кішка, хитаючись підійшла до Ясі і… впала біля її ніг. Дівчинка, прийшовши до тями, присіла простягла руку до киці і почала її гладити. Пальчиками Яся  намацала на шкірі нещасної тваринки якісь горбики. Яся розгорнула шерсть і побачила чорні нарости. Вони були кольору чудовиська. Наша героїня спробувала зідрати цю чорноту. В неї це вийшло. Коли вона зідрала останній нарост, кішечка відкрила очі і нявкнула. Тут Яся згадала про виховательку. Що з нею? Дівчинка поглянула в сторону Ніни Володимирівни. Те, що лежало на землі, не було схоже на людину. Перед нею лежав здоровенний чорний кокон. Яся сторожко підійшла до цього кокона присіла і доторкнулася. Це була неприємна липка субстанція, яка була схожа одночасно і на павутину, і на вологого слизняка.

- Треба скоріше звільнити її від цього кокона –Почула позад себе слова Яся, і від несподіванки аж підскочила

Поглянувши туди, звідки лунав голос, дівчинка не побачила нікого, крім кішечки. Киця стояла позаду Ясі і дивилася на дівчину розумними очима. А потім…. потім Сіма заговорила людською мовою:

- Я тобі пізніше все поясню. А поки що не можна втрачати час. Якщо ми не встигнемо, то Ніна Володимирівна перетвориться на чорного привида.

- То що ж треба зробити? Як її визволити?

- Треба спробувати розрізати цей кокон. – пояснила Сіма

- Але в мене немає чим – збентежено відповіла дівчинка.

- Подивися в коморі. Там багато всякого інструменту.

Яся швидко побігла до будівлі без вікон. На щастя ця комора була завжди відкрита. В ній можна було знайти будь що. Дівчинка побачила великий ніж і садові ножиці. Вона схопила обидва інструменти і, не гаючи часу підбігла до Ніни Володимирівни. Сіма тим часом використовувала свої кігтики і  роздирала липку павутину. Коли Ярослава і Сіма взялися працювати ножем і ножицями, діло пішло дуже швидка. Хвилин через 7 кокон був розрізаний повністю. Але Ніна Володимирівна була непритомна. В цю хвилину з корпусу вийшла директор дитячого будинку Алла Сергіївна. Побачивши Ясю з садовими ножицями в руках  і непритомну виховательку на землі, жінка здивовано запитала Ярославу

- Що тут сталося? І що ти робиш цими ножицями?

- Я розрізала кокон.

- Який кокон? Що ти маєш на увазі?

- Люди не бачать чорних привидів і їх кокони – звернулася кицька до Ясі – мене вона теж не чує. Вона не повірить тобі. Тож видумай  щось.

 - Ну…. Це так говорила бабуся… Якщо людина втратила свідомість, то вона, начебто закуталася в кокон. І його треба розрізати… Не насправді, а понарошку. – затинаючись відповідала Ярослава.

- Яка бабуся? Ти пам’ятаєш свою бабусю?

- Та ні. У нас була старенька няня. Зараз вона не працює. Її звали бабуся Маня. От вона і розповідала, як треба поводитися у таких випадках.

- Треба визвати швидку допомогу. – сказала Алла Сергіївна. -  А ти збігай за мед.сестрою – звернулася вона до дівчинки.

В цей момент Ніна Володимирівна застогнала і відкрила очі. Ярослава дуже хотіла почути, що вона розповість директору. Але треба було йти в медичний пункт.

- Біжи – звернулася кицька до дівча – Я тут послухаю і тобі переповім.

- Тпрусь – крикнула на Сіму Алла Сергіївна. Їй було чути тільки гучне нявчання.

Але киця нічого цікавого не почула. Бо Ніна Володимирівна нічого не пам’ятала. Вихователька сиділа на асфальті і намагалася зрозуміти, що з нею сталося. Прийшли Яся і  медична сестра. Ніні Володимирівні дали понюхати нашатирний спирт. Затим під’їхала швидка допомога і її повезли в лікарню. На Ясю і Сіму ніхто поки що не звертав увагу. Тож вони потихеньку пішли в халабуду. Так Ярослава називала стару альтанку, яка стояла в глибині саду і, крім того, заросла диким виноградом.  Всередині альтанки, навіть в сонячний день, панувала напівтемрява. Сюди Яся приходила, коли хотілося побути самій. Інші дівчатка боялися ходити в цю частину саду. Розповідали, що колись тут пропали двоє вихованців дитбудинку. Хтось бачив, як дівчатка заходять в альтанку. Після цього вони зникли, невідомо куди. Але Яся не вірила цим розповідям. Вона вважала це все вигадками. В дитячому будинку любили розповідати всілякі жахи і страшити один одного.