з нізвідки в нікуди

серед купи однакових сірих буднів бувають дні, що відрізняються від потоку всіх інших. вони не сповнені насиченими, емоційними подіями. але в них є щось своє унікальне й дуже важливе, дороге мені.

сьогодні як завжди ходила в одне із своїх улюблених місць душевного спокою. цього дня було досить прохолодно, а для літньої пори навіть холодно. але мені так й краще: менше задухи, комах, людей довкола.

таке дивне самопочуття. я йшла з нізвідки в нікуди. наче в тумані, ніби п'яна. я змогла на якийсь час забути про свої переживання, проблеми, всі мерзоти свого нового життя. і все це просто розгойдуючись на гойдалці. вітер приємно омивав моє обличчя. спокій витав у прохолодному повітрі. навіть дощ, що нещодавно пройшов, не став на заваді – залишки літнього тепла ввібрали всю його вологу.

я йшла додому з приємним почуттям легкості на душі і не одразу помітила повну відсутність людей довкола. ніби не 22:13, а глибока ніч. все ніби зупинилося або я опинилася в іншому житті. але на жаль чи на щастя все було як раніше. певно, друге, бо якими б мої спогади про минулі події не були, все ж таки вони є пам’ятними мені. й без них я не відчуваю себе собою.

мені з тобою так спокійно.

розправив крила, наче птах,

що летить у даль. там ледь вечірньо

і небо голубо-синє таке ж, як у снах,

неосяжне. я б хотів бути десь,

не знати тривог, стати таким,

як пір’їна. і час свій увесь

летіти кудись вітром легким.