розгубленість
не загубися в тому, чого немає
здавалося, все дуже однотипно і змін чекати не варто, бо все навколо наче таке ж як і тиждень, місяць, рік чи п’ять тому. проте якоїсь миті я помітила, що начебто різко не стало заборон на прогулянки після 9-ї вечора. більше так сильно не приховуєш усе, що робиш, знаєш і що думаєш. поступово зник інтерес до всього, що раніше так сильно подобалося, чого хотілося, чого прагнула душа... більше не хочеться виділятися, не витрачаєш купу часу на пошуки речей, що сильно відрізнятимуть тебе від інших і приноситимуть якусь нав'язану, зовсім не щиру втіху. і люди, які колись були дуже близькі, тепер просто знайомі або взагалі геть-чисто зникли з мого життя.
період такий просто почався, коли майже на все подібне стало байдуже, а увагу звертаєш або ні на що або на щось дійсно важливе? чи можливо те, що було раніше, являлося лише миттю, а зараз почалося саме життя?
не можна губити себе в тому, чого немає. втратити себе, розчинити в усьому цьому. так, раніше було гарно. раніше було добре. раніше було легко. але це все було. нажаль, правда, але нічого не вкоїш вже.
#1808 в Молодіжна проза
#2842 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.09.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
