Розділ 3.Тріщини в реальності

Астрід сиділа на ґанку, дивлячись на зоряне небо. Вона знала, що мала про щось думати, щось важливе… Але це вислизало, ніби розсипане скло, що не складалося назад у цілісну картину.

— Астрід?

Вона повільно повернула голову. Перед нею стояв Даніель, його обличчя було сповнене тривоги.

— Що ти тут робиш? — запитала вона, щиро не розуміючи, чому він так дивиться на неї.

Він стиснув кулаки.

— Ми щойно говорили, Астрід. Хвилину тому. Ти забула?

Її брови злегка зсунулися.

— Говорили? Про що?

Тиша зависла між ними, холодна й моторошна. Даніель відчув, як його серце стиснулося від болю. Це відбувалося знову.

Фрагментація особистості
Астрід втрачала себе. Вона не просто забувала моменти — її свідомість ніби розчинялася, залишаючи після себе лише уривки того, ким вона була.

— Це класичний випадок когнітивної фрагментації, — пробурмотів Даніель, гортаючи свої записи. — Її нейронні зв’язки змінюються, ніби хтось навмисно редагує її пам’ять.

Він пригадав дослідження П’єра Жане про дисоціативні стани — як свідомість може відділяти окремі частини себе, щоб уникнути зникнення. Але в цьому випадку Астрід не захищалася від травми. Її розчинення відбувалося через втрату енергетичного зв’язку з власним тілом.

— Якщо це продовжиться, її власне "Я" зникне, — прошепотів він.

Він підвів погляд на Астрід. Вона уважно дивилася на нього, ніби вперше бачила його обличчя.

— Ми знайомі давно?

Даніель відчув, як щось усередині нього розбилося.

— Так, Астрід. Дуже давно.

Вона кивнула, але в її очах був холод сумніву.

Даніель знав, що не може просто спостерігати, як вона зникає. Він мав знайти спосіб стабілізувати її свідомість і тонкі тіла можливо через науковий підхід до діла.

— Якщо душа втрачає опору у фізичному світі, треба створити для неї якір, — говорив він сам до себе, перелопачуючи десятки статей, рукописів і власних записів.

Йому потрібна була методика відновлення інформаційно-енергетичної структури особистості.

— Теоретично, кожна людина має індивідуальний енергетичний резонанс, — він згадав концепцію морфогенетичних полів Шелдрейка. — Якщо я зможу знайти спосіб відновити цей резонанс…

Він заплющив очі й змусив себе заспокоїтися. Якщо енергетичні частоти Астрід змінилися, можливо, він може їх синхронізувати?

— Астрід, — він знову поглянув на неї, — ти повинна триматися за цей світ. За мене.

Вона здригнулася.

— Я відчуваю… щось, — прошепотіла вона.

— Що саме?

— Коли ти говориш, коли ти дивишся на мене так… Я відчуваю тепло, — вона торкнулася своєї грудної клітки. — Це дивно.

Даніель вдихнув.

— Це твій резонанс із реальністю. Ти тримаєшся через мене, Астрід.

Він знав: якщо її душа розчиняється, він стане для неї останньою точкою опори, він мав відновити її зв'язок із їхнім світом.

Наступного ранку він підготував пристрій, заснований на біорезонансній терапії.

— Теоретично, якщо ми зможемо синхронізувати частоти твого біополя з природною гармонією цього світу, ти зможеш відновити стабільність.

— Це небезпечно?

Даніель подивився на неї.

— Якщо ми нічого не зробимо, ти просто… зникнеш.

Вона кивнула.

— Гаразд.

Він увімкнув пристрій, і тонкі імпульси пройшли крізь її тіло. Астрід раптом відчула, ніби занурюється у власну свідомість.

— Даніелю… — її голос був сповнений хвилювання. — Я бачу спогади… вони…

Даніель схопив її за руку.

— Тримайся за мене. Ти повернешся.

Її тіло затремтіло. Світло навколо них змінилося.

І в той момент, коли вона мало не зникла, вона відчула головне: Даніель був її якірною точкою.

— Я… пам’ятаю тебе.

Даніель стиснув її руку міцніше.

— І ти ніколи більше мене не забудеш.