Розділ 2. Голос з порожнечі

Астрід не пам’ятала, коли це почалося. Спершу це були лише відчуття — тихе дзижчання десь у підсвідомості, немов відлуння далекого голосу. Але з кожним днем воно ставало чіткішим, ніби хтось намагався докричатися до неї крізь пелену реальності.

Одного разу, коли вона сиділа у своїй кімнаті, розглядаючи власні долоні, світ навколо змінився. Повітря стало густішим, а звуки ніби заглушилися. Потім настала темрява.

— …Астрід…

Вона різко озирнулася, але нікого не було. Голос лунав звідусіль, наче простір сам промовляв її ім’я.

— …Ти маєш прийти…

— Хто ти? — її голос здався їй самій надто тихим, ніби вона промовляла крізь воду.

Раптом перед її очима з’явилося видіння: безкраї простори світла та темряви, які перепліталися у вічному танці. Вона стояла між ними, а її тіло починало втрачати обриси.

Дисоціація? Вона пригадала статті, які колись читала. У психології це явище пов’язане зі станом, коли свідомість людини відокремлюється від фізичного тіла, створюючи ефект нереальності. Але це було інше. Вона не просто відчувала відчуження — її тіло буквально розчинялося в світлі.

— …Приходь…

Голос повторювався знову і знову.

Даніель і пошуки істини
— Це не галюцинація, — впевнено сказав Даніель, гортаючи старовинну книгу, яку вони знайшли у бібліотеці. — Я перечитав роботи про стан зміненої свідомості, але це щось глибше.

— Тоді що це? — Астрід обійняла себе руками. — Я боюся, Даніелю. Я бачу місця, яких не існує, я чую голоси, яких не повинно бути.

Даніель задумливо провів рукою по сторінці.

— Це може бути феномен екстраміральної проекції. У парапсихології є теорія, що свідомість може виходити за межі фізичного тіла і контактувати з іншими вимірами.

— Ти натякаєш, що я поступово переходжу в інший світ? — в її голосі пролунав страх.

— Або твоя душа поступово розділяється на кілька рівнів буття, — він кивнув. — Це співвідноситься з теорією тонких тіл. Людина має не лише фізичне тіло, а й енергетичне, астральне, ментальне… Якщо зв’язок між ними слабшає, особистість може розсіюватися.

Астрід провела пальцями по скронях, намагаючись усвідомити те, що він говорить.

— І що зі мною буде, якщо цей процес не зупинити?

Даніель на мить замовк, немов намагаючись знайти правильні слова.

— Якщо тонкі тіла відокремляться повністю, твоя свідомість залишиться між вимірами, а фізичне тіло просто припинить існувати.

Тиша зависла в кімнаті, немов сам простір стримував подих.

— Тобто я помру?

— Ні, — він подивився їй у вічі. — Ти зникнеш.

Межа між світлом і темрявою
Тієї ночі Астрід знову опинилася у видінні. Вона стояла на краю чогось неймовірного: перед нею були дві стихії, що безперервно змінювали одна одну. Світло переливалося у темряву, а темрява спалахувала золотими відблисками, немов живий організм.

— Чому я тут? — прошепотіла вона.

— Бо ти вибрана, — голос лунав зсередини її свідомості.

— Вибрана для чого?

— Для переходу.

Вона відчула, як її ноги почали втрачати опору. Простір всмоктував її, змушуючи рухатися вперед.

— Ні! Я не хочу! — вона боролася з невидимою силою, що тягнула її вглиб.

Раптом поруч почувся голос.

— Астрід!

Вона озирнулася — Даніель. Його образ був розмитим, немов він говорив крізь скло.

— Повертайся! — він тягнув руку до неї, але простір між ними розривався.

Астрід відчула страх. Вона усвідомила, що стоїть на межі остаточного вибору: якщо вона піде вперед, повернення не буде.

Вона зібрала останні сили і кинулася до Даніеля.

Темрява вибухнула.

Вона прокинулася з криком.

Реальність, що змінюється
Даніель був поруч.

— Ти тут… — її голос тремтів.

— Я з тобою, — він узяв її за руку.

Астрід глибоко дихала, намагаючись зосередитися.

— Це місце… Я була на межі… І воно намагалося мене забрати.

— Але ти повернулася, — тихо сказав він.

Астрід розуміла, що це тільки початок. Голоси не зникнуть. Видіння не припиняться. І якщо вони не знайдуть спосіб зупинити це, її більше не буде у цьому світі.

Вона міцніше стиснула руку Даніеля.

— Ми повинні дізнатися, як мене врятувати.

Він кивнув.

— І ми знайдемо відповідь. > Розгублена душа Астрід: Їхній погляд зустрівся, і в цю мить вони усвідомили: часу залишилося небагато.