Розділ 4: Новий ворог

Астрід та Даніель, подолавши численні перешкоди та суперечливі думки, все ж потрапили до маленької бібліотеки в самому серці старого міста, де, за чутками, зберігалися унікальні записи та манускрипти, що стосувалися пророцтв і давніх символів. У повітрі витав запах пилу від старих книг, але це не зупинило їх: вони були на межі розкриття важливих деталей, що стосуються їхнього шляху і символу дерева, який вже не раз з’являвся в їхніх снах та розмовах.

Серед стародавніх текстів, що видавалися все більш неперевершеними у своїй складності, Астрід і Даніель знайшли записи про Еліаса Гарднера — історика, чиє ім’я вважалося знайомим серед науковців, але мало хто був готовий сказати про нього більше. Його роботи стосувалися темних епох, занедбаних обрядів та символів, що перебували в тіні.

У його кабінеті було тихо, лише шурхіт паперу порушував тишу, коли він підняв погляд на молодих дослідників. Його вираз обличчя не видавав емоцій, але в його очах була чітка злість, яка ховалася за стриманою манерою.

«Ви шукаєте відповіді, — промовив Еліас, розглядаючи їх обох. — Але чи готові ви до того, щоб дізнатися всю правду? Гармонія, яку ви прагнете віднайти, — це лише ілюзія. І ваше пророцтво — теж пастка, в яку ви самі себе загнали.»

Астрід відчула, як її серце прискорилося. Вона вже не була впевнена, чи хоче вона почути те, що цей чоловік збирається сказати, але вона знала, що не можна відступити.

«Що ви маєте на увазі?» — запитала вона, намагаючись утримати спокій.

Еліас посміхнувся, ніби це була сама очевидна річ у світі. «Це дерево, що з’являється у ваших баченнях, має більш глибокий сенс, ніж ви думаєте. Зв’язок між світлом і темрявою, який ви намагаєтеся відновити, — це лише частина великої гри, в яку ви потрапили. Ви не можете тримати обидва ці елементи в балансі, тому що один із них має поглинути інший.»

Астрід запитально подивилася на Даніеля. Її думки перепліталися, але вона відчувала, що у цьому є щось небезпечне.

«Що ви маєте на увазі під "поглинанням"?»

Еліас взяв зі столу стару книгу і відкрив її на сторінці з малюнком, де було зображено дерево, схоже на те, яке з’являлося в їхніх снах. Але поряд з ним була і тінь, яка поглинала частину дерева.

«Це символ обраного шляху, — пояснив він. — У деяких стародавніх цивілізаціях існувала теорія, що тільки темрява може породити справжню гармонію. Але інші вважали, що світло повинне залишити простір для темряви, аби вона могла знову вирости. Це вічне протистояння… І ви маєте вибір.»

Але вже тоді Астрід і Даніель відчули, що щось не так. Гарднер говорив не просто з інтересу до науки — його голос ніс у собі маніпуляції, ніби він мав свою мету.

Даніель не витримав. «Як ми можемо бути впевненими, що ви говорите правду? Як ми знаємо, що ви не намагаєтесь просто заплутати нас?»

Еліас усміхнувся, згадавши щось своє. «Правда… Можливо, правда для вас — це лише те, що ви хочете почути. Але є одна річ, яку я вам скажу: цього дерева в вашому світі не існує, і його символіка зберігається лише у вашій уяві. Я б не радив вірити в нього, якщо ви хочете залишитися живими.»

Та саме в цей момент Астрід відчула, як навколо неї потемніло, а сама атмосфера стала важчою. І чим більше Еліас говорив, тим більше вона відчувала, що він насправді не той, за кого себе видає.

І тоді з її губ злетіли слова, які вона ще не встигла осмислити: «Ви намагаєтесь нас обманути.»

Еліас посміхнувся ще раз, і його посмішка стала ще більш зловісною. «А що, якщо я вже зробив це?»

У цей момент Астрід зрозуміла: справжній ворог не просто ховається в тіні. Він є частиною того, що відбувається, і їхня боротьба тільки починається.

І це був лише початок нової битви — між ілюзією гармонії і темними силами, які намагатимуться ввести їх в оману.