Друга частина. Розділ 1. Новий початок

Астрід стояла перед дзеркалом, вдивляючись у власне відображення. Її очі здавалися іншими — не такими, як раніше. Вони більше не виражали безкінечної боротьби між двома силами. Натомість у них була якась тиха втома, змішана з відчуттям незвичної свободи. Вона вдихнула на повні груди, намагаючись запам’ятати це відчуття спокою, що здавалося таким новим і крихким.

Після лікарні світ виглядав інакше. Все залишалося на своїх місцях — будинки, люди, небо над головою, проте тепер Астрід бачила його зовсім по-іншому. Вулиці не здавалися більше ворожими, а люди, що проходили повз, не викликали в неї тривоги чи страху. Але разом із цим відчуттям нового життя приходив і тихий сумнів: чи дійсно вона звільнилася від боротьби? Чи дійсно гармонія, яку вона знайшла, була остаточною?

Вона пройшлася порожньою квартирою. Колись цей простір здавався їй кліткою, а зараз — лише місцем, де вона тимчасово перебувала. Вона більше не боялася самотності, хоча відчувала, що щось всередині неї ще досі намагалося прокинутися. Не було більше голосів ангела і демона, але їхня присутність все ще відчувалася у вигляді невидимої тіні в її думках. Вони не говорили, не сперечалися, але їхній вплив не зник повністю. Вона знала, що вони все ще є частиною її свідомості, її самої.

Вечірні промені сонця лягали на віконне скло, відкидаючи м’які відблиски на стіни кімнати. Астрід сіла на підвіконня, спостерігаючи, як вулиці під нею наповнюються життям. Люди поспішали додому, говорили, сміялися, хтось нервово балакав телефоном, хтось просто йшов мовчки, заглиблений у свої думки. Всі вони жили, як і вона, проте ніхто з них не знав, що відбувалося у неї всередині.

Її пальці ледь помітно стиснули край светра. Вона заплющила очі і вслухалася в тишу. Що буде далі? Чи зможе вона жити без минулого? Чи можна було залишити все це позаду? Її душа ще не дала остаточних відповідей.

Раптом у двері постукали. Астрід здригнулася, ніби її витягли з глибокого сну. Вона повільно підійшла і відчинила. На порозі стояла Лілія — її стара подруга, яку вона не бачила вже кілька місяців.

— Астрід! — Лілія широко посміхнулася, але в її очах читалася легка тривога. — Я так хвилювалася… Як ти?

Астрід на мить задумалася. Це було просте питання, відповідь на яке раніше здавалась очевидною. Але тепер усе змінилося.

— Я… я в порядку, — відповіла вона, намагаючись переконати в цьому не лише подругу, а й саму себе.

Лілія кивнула, уважно вивчаючи її обличчя.

— Ти виглядаєш… інакше. Я не можу сказати, добре це чи погано, але щось змінилося.

— Змінилося, — тихо погодилася Астрід, повертаючись до кімнати, щоб запросити Лілію всередину. Вона хотіла розповісти їй все, але слова не приходили. Можливо, тому що вона й сама ще не до кінця зрозуміла, що саме сталося в її свідомості.

Лілія сіла на диван і піджала ноги, як завжди робила, коли хотіла поговорити серйозно.

— Я не хочу тиснути на тебе, — сказала вона, дивлячись прямо в очі Астрід. — Але якщо тобі щось потрібно… Я тут.

Астрід відчула, як у грудях розпирає тепле почуття вдячності. Вперше за довгий час вона не була одна. Вона більше не мусила нести цей тягар сама.

Вона кивнула і, всміхнувшись, прошепотіла:

Подруга злегка нахилила голову і посміхнулася.

— Ти завжди називаєш мене повним ім’ям, — зауважила вона. — Мені це навіть подобається, але чому?

Астрід задумливо поглянула на неї, а потім тихо відповіла:

— Твоє ім’я означає «чистота» і «краса». Лілія — символ світла, відродження. Це ім’я несе в собі гармонію. А я завжди відчувала, що ти якраз така — світла і справжня.

Лілія зворушено зітхнула і стиснула долоню Астрід.

— Це найприємніше пояснення, яке я коли-небудь чула, — прошепотіла вона. — Дякую, Астрід. Я навіть інколи думаю, що це ім’я обрано для мене не випадково. Лілія завжди була символом краси і духовної чистоти, а ще її часто асоціюють з відродженням, тому це дуже гарно резонує з моїм внутрішнім станом.

— Точно! А я от завжди думала, що моє ім’я теж має глибокий сенс. Астрід означає 'божественна сила' чи 'світло з неба'. Це нагадує мені, що я маю не лише прагнути до добрих справ, а й нести світло та надію іншим.

— Це дуже сильне значення, Астрід. Ти завжди була тим джерелом натхнення для всіх нас. А я, коли думаю про символіку лілії, відчуваю певну спокійну силу. Лілія символізує не лише красу, а й мир, надійність.

— Вийшло так цікаво: твоє ім’я про спокій і ніжність, а моє — про силу та світло. А ми ж з тобою, хоч і різні, доповнюємо одна одну, правда?

—Так, ти права. Це навіть схоже на нашу дружбу — кожна з нас має своє унікальне світло, але разом ми створюємо гармонію.

Вечір повільно спускався на місто, Астрід і Лілія вирушили у затишну кав'ярню, де їх оточувала м'яка світлотінь від ламп і приємний аромат свіжозавареної кавусі. Вони сиділи за невеликим столиком біля вікна, за яким вже почали падати перші краплини дощу. В їхніх серцях було тепло, а навколо — спокій. Разом вони насолоджувались моментом тиші, спілкуючись про все, що їх турбувало, і про те, що приносило радість. Тихо лунала музика, і все здавалось в гармонії, як у їхній дружбі. Кожна з них відчувала, як важливі ці миті, і як сильно вони доповнюють одна одну, як квітка лілія і світло сонячного тепла.