Глава 33

Поплентавшись до кухні, щоб зробити собі чай з бутербродами, Туня міркувала, про те, як розповість батькам радісну новину про власне весілля. Дівчина точно знала, що ощасливить їх цією новиною. Батьки – її «група» підтримки, дуже хвилювались тоді, коли перший хлопець їхньої любої донечки, вирішив, що йому буде краще з іншою. Усі страждання, хвилювання та сумний настрій Туні, був розділений навпіл з батьками, які дуже допомогли подолати наступ депресії. Коли ж вона врешті решт, забулась про минуле і відпустила його, побажавши усього найкращого тому хлопцю, з яким вона все ж таки була щаслива – вона почала вільно дихати. І ось зараз, вона почала жити. Жити завдяки Паскуале. Її кохають і вона кохає. Це все по-справжньому, щиро та назавжди.
   Співаючи пісню Cheap Thrills13, та весело рухаючи стегнами, Туня почала діставати усе з холодильника та з шафок, для приготування своїх бутербродів та чаю.
   Година за годиною і вечір на себе не змусив чекати.
   Лежачі у ліжку з книгою, яку вона почала читати ще більше місяця тому, вона іноді відволікалась на думки: «Де Паскуале? Чому не дзвонить? Як він доїхав? І чи все у нього гаразд?». Аж раптом задзвонив телефон, на екрані висвітилось рідне ім’я.
   — Алло. Коханий мій, як ти? Як долетів? Як справи? — шквал запитань не давав змоги Паскуале навіть промовити алло.
   — Привіт mia bellezza. У мене все добре. Просто затримався в аеропорті. Потім батьки напосіли, що я геть про них забувся. Ми поїли і я вибіг на терасу, щоб мати змогу нормально з тобою поговорити. — Він усміхнувся, згадуючи миле обличчя коханої. — А ти як? Почуваєшся добре?
   Туня на хвильку замовчала, але щоб не виказати себе і зайвий раз не змушувати Паскуале хвилюватись – прибрехала:
   — Почуваюсь добре. Поїла, поприбирала, а зараз у ліжку разом з книгою.
   — Везе книзі… на її місці повинен бути я. — Його смішок полоскотав вушко Туні.
   — Так! Так! Так! Хочууу… — солодко зітхнувши, вона згадала солодші за мед вуста Паскуале. — Повертайся скоріше.
   — Вже один день позаду. Я скоро знову буду обіймати тебе. А зараз тобі треба спатоньки.
   — А ти що будеш робити?
   — Теж буду спати.
   — Тоді до завтра мій коханий.
   — Дозавтра моя кохана. Кохаю тебе.
   — А я тебе більше.
   — Цілую.
   — Цілую.
   — Клади слухавку.
   — Ти перший.
   — Тоді давай разом. — Промовив він.
   — Давай. — Підтримала Туня.
   — Раз. — Почав відлік, Паскуале.
   — Два. — Продовжила дівчина.
   — Три. — Завершив Паскуале.
   Парочка голосно розсміялась, зрозумівши, що ніхто з них не збирався давати відбій.
   — Тепер по-справжньому?  
   — Так. — Засміявшись, Паскуале цмокнув у слухавку. Почувши таке ж саме «цмок», вони поклали одночасно слухавку.
   Туня відкинулась на подушці, щаслива, задоволена та неймовірно втомлена. Сон, який хотів її відвести у світ де Паскуале був разом з нею – узяв її у свої обійми і тихенько убаюкав.

   Паскуале засміявся, дзвінкий голосочок коханої і її «кохаю», зробили вечір неймовірно теплим, хоча на вулиці танцював прохолодний вітер.
   — Синку ти де? — почувся голос мами з будинку.
   — Вже іду. — Відповів хлопець і пішов у середину будинку.
   Мама і тато сиділи на дивані і дивились новини. Паскуале усміхнувся дивлячись, як батько обіймає матір. Темні, як ніч коси де-не-де з сивиною, були гарно забрані назад, чорні вії густо прикрашали темні очі, італійський ніс і неймовірно білосніжна усмішка на фоні смаглявої шкіри – робили тата, невимушено бездоганним. Паскуале усміхнувся зловивши на собі погляд блакитних очей, які усе знали і пронизували наче ренген. Гарні каштанові локони зібрані шпилькою, спадали на плечі, чіткі губи з ледь помітно-кораловою помадою і маленький носик, який трішки був піднятий до верху – говорили про те, що володарка цієї краси, дуже добра, чуйна і неймовірно мудра жінка.
   — Сідай з нами. — Мовив тато і одразу втупився у екран, де попереджали про сильні вітри.  
   — Синку ти хоча б завтра не виходь з будинку. Бачиш, який вітер насувається?! — схвильовано сказала мама і її материнські глибокі очі, попереджали про серйозність сказаного. 
   — Мамусю, мені дуже потрібно бути завтра на зустрічі. Але я обіцяю дуже швидко повернутись додому.
   — Але ж синку…
   — Мам… прошу заспокойся. — Він усміхнувся найщирішою усмішкою. — усе буде гаразд. — Паскуале підійшов до мами і нахилившись, цмокнув і батька і матір у щоки по-італійськи два рази. — Я спати. Дуже втомився.
   — Добраніч синку. — Мовив тато і усміхнувся.
   — Гарної ночі синку. — Мама подивилась на сина так, наче щось її тривожило.
   — Мамусю, ти чого?
   — Не знаю... Просто не хочу щоб ти йшов завтра у такій вітер на зустріч.
   — Не хвилюйся. Я ще ранком поїду, а вже до обіду буду вдома. Гарної ночі вам.
   Батьки усміхнулись, але мама була якоюсь стривоженою.
   Увійшовши до своєї кімнати, Паскуале швидко прийняв душ з думками будучи разом з Тунею. Позіхаючи, він поснував до ліжка і тільки но торкнувшись головою подушки – хлопець умить відключився.