Глава 32

   Тиждень пробіг дуже швидко і насичено. У день Туня ходила на алею, але успіх першого разу, їй не вдалося здобути. Їй було важко приховувати від батьків, що вона не навчається, а ще важче виявилось щось недоговорювати майбутньому чоловікові. Коли Паскуале був на роботі, вона ходила у парк – випробовувати шанс хоч на якийсь заробіток. Знаючи, що Паскуале захотів би допомогти і відав би свої останні кошти їй, вона не хотіла користуватись його добротою. Тому… Тому, вона поки що, мусить потайки малювати на алеї. Але, скоро дуже скоро, вона все йому розповість. Можливо навіть сьогодні за вечерею.
   — Привіт мила. — Крикнула Дана з кухні. — Іди сюди, я приготувала салатик.
   — Вже біжу. — Заходячи до квартири і зачиняючи двері, так само голосно, як і подруга відгукнулась Туня. — Тільки руки помию і прийду.
   — Добре. — Ще голосніше, крикнула подруга.
   Увійшовши до ванної, Туня увімкнула воду і почала намилювати руки. Скривившись від аромату мила, який зазвичай їй подобався, вона швидше почала милити руки. Змивши піну під водою, та витершись насухо рушником, вона у друге скривилась коли піднесла свої вимиті руки під носа. Цей запах її дратував.
   — Я вже тут.
   — От і добре. — Усміхнувшись, Дана почала накладати на тарілки салат з помідорів, огірків, червоного перцю та заправкою з олії та сої. — Сосиску будеш?
   — Так, я дуже зголодніла. — Її живіт який забурчав, підтвердив щойно сказані слова.
   — Смачного. — Поклавши до салату, собі та подрузі по сосисці, сказала Дана.
   — Дякую. І тобі смачного. — Туня налетіла на їжу, наче рік не їла.
   — Ого, який апетит. — Дана очманіла, побачивши з яким апетитом їсть її подруга. — Ти що зранку нічого не їла?
   — Їла. — Почервонівши від зніяковіння, відповіла Туня.
   — Видно Паскуале усю твою енергію, у ночі витрачає. — Її сміх розлетівся по кухні. — Молодець! Правду кажуть про італійців.
   — Дано… от вже…
   — А що я такого сказала?! Це ж добре, якщо чоловік не лише спить у ліжку, а і працює над задоволенням обох.
   — Згодна. З цим не посперечаєшся. — Засміялась вона.
   — О, так! — сміючись Дана загомоніла далі: — Ти розповіла батькам про те, що Паскуале тобі освідчився?
   — Ще ні. Ми домовились, що поїдемо до них через кілька тижнів і разом розповімо цю новину.
   — Гарна думка.
   — Я ще хочу добавки. — Червоніючи сказала вона, але голод переміг сором’язливість.
   — У каструльці, ще є сосиски. — Вона подивилась у свою тарілку і недовго думаючи сказала: — І мені ще дай одну.
   — Із задоволенням. — Розклавши добавку по тарілках та сідаючи знову за стіл, вона знову почала розмову: — Доречи я вирішила розповісти Паскуале про те, що підробляю на алеї.
   — Молодець! — Дана відкусила величезний шматок сосиски і запитала. — Ти роботу ще якусь шукала?
   — Так. Але…усе марно.
   — Мені жаль. — Співчутливо подивилась на неї подруга. — Усе налагодиться. Ти поступиш у школу мистецтв і все буде як треба.
   — Дякую за віру у мене. — Усмішка Туні стала ще ширшою від новин які вона хотіла розповісти Дані. — Я познайомила Шерлока і Полю. Вони сподобались одне одному.
   — Ого! Яка чудова новина! — вона засміялась, а потім промовила: — Цікаво він вже дослідив її?
   — Дано?!
   — А, що – він же Шерлок!
   Туня розсміялась і сказала:
   — Думаю його дедукція підказала, де саме дослідити Полю.
   Дівчата що сили розреготались.
   — Щось я переїла. — Зітхнула Дана, відкинувшись спиною на стілець.
   — А мене взагалі почало нудити. — Туня схопилась за живіт і вибігла з кухні.
   Дана підвелась зі стільця і вийшла з кухні пішовши за подругою. Стоячи за дверима ванної, Дана запитала:
   — Ти як? Тебе знудило?
   — Так. — Тихі слова, ледь було чутно.
   — Це напевно ми захопились сосисками. Переїли. Треба випити якийсь сорбент. — Дана пішла до кухні, щоб узяти склянку води і таблетку для Туні.
   Вийшовши з ванної, дівчина попленталась у кімнату. Гепнувшись на ліжко, вона скрутилась калачиком.
   — Як же нудить. — Простогнала Туня.
   — Ось візьми, це тобі допоможе. — Простягнувши склянку і таблетку, промовила Дана.
   Випивши те, що дала подруга, Туня подякувала і знову вляглась на подушку.
   Дана пішла віднести склянку на кухню, а коли повернулась – Туня міцно спала.

   Туня потягнулась, як кошеня і ще не до кінця прокинувшись, ледь-ледь розплющила очі. Тьмяне світло лампи десь у кутку, дало їй зрозуміти, що вже вечір. Повернувшись у бік крісла, вона побачила Паскуале і усміхнулась, як дитина усміхається новорічному подарунку.
   — Привіт. — Промурликала вона, ще сплячим голоском.
   — Привіт, mia bellezza. Як ти моя красуне? Що у тебе болить? — він встав з крісла і зробивши декілька кроків, присів біля дивану, де відпочивала його майбутня дружина. — Як ти почуваєшся? Дана мені розповіла, що тобі стало зле.
   — Доречи де вона? — позіхнувши, вона прикрила губи долонею.
   — Вона пішла до свого хлопця, як тільки я прийшов. Їй треба було йти, тому що вона записана до лікаря. — Він насупився, бо не почув відповіді на свої важливі запитання. — Як ти? — повторив Паскуале.
   — Все добре. Просто знудило і все. Переїла. — Чесно зізналась вона.
   — Що тобі принести, може води?
   — Все гаразд. — Туня ніжно усміхнулась і трішки підвинулась до стіни. — Лягай поруч.
   — Я тільки за. Але… я хвилююсь за тебе. — Він ще ніколи не відчував такої потреби турбуватись про когось, як про Туню.
   — Паскуале… рідний мій, коханий мій… все гаразд. Чесно. — Вона похлопала біля себе по дивану, запрошуючи його лягти.
   Паскуале ліг біля Туні і тихо сказав:
   — Mia bellezza, мені треба дещо тобі сказати.
   — Що? — обережно поклавши голову йому на плече, а ніжку перекинувши через його стегно, запитала вона.
   — Навіть не знаю, як тепер бути… — він захвилювався.
   — Що тебе турбує?
   — Я маю знову їхати на тиждень у справах.
   — В Італію?
   — Так. — Важко зітхнувши, відповів він.
   — Якщо треба їдь. У чому справа?
   — Я не можу поїхати, якщо ти погано почуваєшся. — Паскуале ніжно провів своїми пальцями по її блідій щічці. — Поки не побачу на тобі рум’янець нікуди не поїду.
   — Ну… — її очі блиснули жвавим вогником. — Ти можеш повернути мій рум’янець. — Її ніжка, піднялась та опустилась на його стегні.
   Він тихо застогнав, відчуваючи її ніжку на самій чутливій зоні.
   — От вже лисичка. — Його теплий, шовковий акцент – торкнувся її вушка.
   — Ну, що… може попрацюємо над рум’янцем?
   — Ти погано почуваєшся… тому…
   Вона не дала змоги йому договорити, накриваючи його губи своїми. Паскуале не міг сперечатись з таким напором і гарячими діями, своєї коханої. Її губи, такі ніжні і водночас палкі – зводили його з розуму, розбурхуючи уяву. Дикий резонанс між зовнішністю і характером - пристрасть у тілі і м’якість характеру. Жінка – ідеал. Його ніжний Янгол. Його пристрасна Богиня. Усе є у ній. Те як вона на нього дивиться, як торкається, як зваблює і заспокоює – це і є кохання. Щирі почуття Туні, огортають його теплом та затишком, якого йому так бракувало. Коли вона з’явилась у його житті – це була доля. Саме вона привела його у той магазин, на ту касу де працювала його кохана жінка – усе це ДОЛЯ.
   Він солодко зітхнув їй у губи. З цими сильними почуттями до неї, які він відчуває у самому серці, у глибині душі – він зрозумів для чого народився. Саме заради кохання – люди і живуть. Усі хочуть таких стосунків, такого типу відносин – де прокидаючись думати про кохану людину, засинати думати про кохану людину, спочатку почистити мандарин їй, а вже потім собі. Здавалось би дивні думки, але ж ні. Піклування народжується разом з коханням, так само, як і вірність та повага. Свої потреби уже не на першому місці, є людина про яку хочеться думати у першу чергу.
   Він усміхнувся їй у губи.
   — Що таке? — запитала вона. — Чому усміхаєшся?
   — Думаю, як мені пощастило зустріти тебе. Як сильно я кохаю тебе. Як хочу піклуватись про тебе, захищати і втілювати твої - наші спільні мрії. Хочу створити з тобою міцну сім’ю.
   — Коханий мій. — По її щічкам потекли сльози щирого щастя. — Я теж дуже щаслива. — Вона ще міцніше притиснулась до нього. — Я все зроблю щоб ти був щасливий зі мною. Я кохаю тебе понад усе на світі. Ти мій, а я твоя. Усе те що ти щойно сказав – це все навзаєм. — Туня ніжно поцілувала його, підтверджуючи цим свої слова. — Дякую, що повернув віру у справжнє кохання.
   — Дякую, що дозволила це зробити. — За цими словами послідував довгий, жадібний поцілунок.
   Туня була просякнута коханням Паскуале. Те, як вона почувалася поруч з ним, те, як вона поводилася коли він поруч – нагадувало їй трансформацію метелика. Вона здобула крила і кожного дня вчилася літати завдяки коханню Паскуале. Поруч з ним – її щастя. Вона хоче створити з ним сім’ю, мати від нього дітей і кохати його з кожним днем все сильніше. Туня і досі не вірила в цю казку, яка відбувалась з нею, за цей короткий проміжок часу. Але вона готова приймати подарунки долі і бути вдячною за кожну мить проведену з коханим чоловіком. Минуле зосталось позаду, минуле ще не настало – є лише зараз, ця мить і ці відчуття, які роблять її по-справжньому щасливою та коханою.
   — Я хочу колись мати від тебе дитинку. — Прошепотівши це йому у губи, Туніне серце закалатало швидше. Вона дуже сподівалась, що ця мрія буде їхньою спільною.
   — І я хочу від тебе дитину. Коли ми одружимось, тягти з втіленням цієї мрії, ми не будемо. — Він лукаво усміхнувся і перевертаючи Туню на спину, влігся на неї. — Весілля не за горами – попрактикуватись потрібно вже зараз.
   Сміх Туні, змішався з веселим сміхом Паскуале. Уся кімната була наелектризована коханням та неймовірною жагою до втілення мрії.

   Ранок видався жарким і Туня геть була виснажена сонцем, яке світило на них з Паскуале, коли вони йшли до аеропорту.
   — Я скоро повернусь. Обіцяю. — Він не відпускав її долоню. — Тиждень пролетить швидко. — Заспокоював він не лише її, але й себе. — А потім ми поїдемо до твоїх батьків і розповімо гарну новину.
   — Знаю коханий. Знаю. — Вона намагалась ширше усміхнутись, але осад від неминучої розлуки, яка мала тривати аж тиждень, робили її усмішку не дуже веселою. — Я чекатиму тебе, дуже-дуже. Повертайся скоріше. А потім, як ти і казав – поїдемо до батьків.
   — Не перевтомлюйся. Добре харчуйся. — Він насупився цим самим показуючи, що він говорить дуже і дуже серйозно. — І пий багато води в таку спеку. А ще мий частіше руки – це теж треба робити із-за неймовірної літньої спеки.
   — О, за це можеш не хвилюватись! — наголосила вона.
   — Бережи себе.
   — Обіцяю. — Туня усміхнулась трішки жвавіше, щоб підняти настрій Паскуале. — А ти себе бережи. І дзвони мені.
   — Обіцяю, і те і інше. — Він торкнувся своїми губами її носика.
   Туня засміялась відчувши лоскіт там де він щойно поцілував. 
   Дійшовши до аеропорту, вони зайшли у середину величезного холу, який зустрічав та проводжав пасажирів. Туня дивилась довкола і думала, як багато це місце бачило щирих почуттів, цілунків, радісних зустрічей. Повернувши голову у бік, дівчина побачила, як літня пані – когось виглядає. Очікування в її очах та надія – не могли залишити Туню осторонь. Її цікавість узяла вверх і вона зупинилась, в надії побачити на кого так щиро чекає літня пані. Паскуале теж загальмував, бо рука Туні його зупинила. Він повернувся у той бік, куди дивилась його наречена. Хлопець зрозумів і без слів, що саме зацікавило Туню.
   Через декілька хвилин очікування, вони нарешті побачили на кого чекало серце літньої пані. До неї назустріч рухався літній чоловік. У його очах можна було побачити ті ж самі почуття, що і в пані, яка його чекала. Очі були вже не такими ясними, довкола було павутиння зморщечок, але ці очі були сповненні кохання, поваги та несамовитої радості від зустрічі. Обоє кинулись в обійми одне одного і навіть паличка-опора дідуся, не завадила їм продемонструвати силу безмежного щастя.
   — Я дуже хочу, щоб наше кохання з кожним роком набувало ще більшої поваги, відданості та взаєморозуміння. Хочу щоб роки – робили наше кохання з кожним днем міцнішим.
   — Так і буде. Я буду дивитись на тебе у старості, так само, як і зараз. Ти будеш бачити у моїх очах кохання до тебе кожного дня. — Він міцно обійняв її.
   Туня притиснулась до його грудей і з полегшенням зітхнула. Тепер розлука не здавалась таким великим випробуванням, яке ще хвилину назад таким було. Він кохає її, вона кохає його. Цього нічого не змінить – а тим паче коротка, вимушена розлука. Вона чекатиме його, як ця пані, яка чекала свого чоловіка. У її очах, Паскуале буде бачити ті ж самі почуття, які бачив дідусь дивлячись у вічі своєї дружини.
   — Навзаєм. Я кохаю тебе.
   — А я тебе сильніше кохаю, mia bellezza.
   Дійшовши до реєстрації квитків, вони обоє відчули, як до горла підступив клубок. Але і він, і вона – намагались не виказувати суму, хоча обоє знали, що усе написано на їхніх обличчях.
   — Я буду чекати.
   — А я дуже скоро повернусь. — Він поцілував її так, наче пив джерельну воду у пустелі. — Я кохаю тебе, mia bellezza.
   — Я кохаю тебе більше, мій Паскуале. — Обійнявшись і знову подарувавши одне одному палкий цілунок, їм довелось розтиснути обійми.
   Паскуале дійшов до реєстрації, вийняв квиток на літак і віддав його усміхненій дівчині, яка нібито рекламувала зубну пасту. Але раптом, він кинув свою невеличку сумку і підбіг знову до Туні. Палко, але швидко поцілувавши її, він подивився їй у вічі і промовив:
   — Я скоро повернусь.
   — Я чекатиму.
   Паскуале мав йти. Їхні пальці, які ще хвилину назад були зціплені – вже махали одне одному до зустрічі.

   Прийшовши додому, Туня всілась на старенькій диван і що сили розплакалась. Вона не могла сама себе зрозуміти, звідки узялась останнім часом така плаксивість, або це гормони, заплигали після того, як вона взнала що таке займатись коханням, або просто стала плаксійкою. Але здогадки не міняли суть справи – сльози і надалі обпікали її обличчя. Провівши долонею по подушці, вона згадувала сьогоднішню ніч, яку вони з Паскуале безсонно провели разом. Ці думки, викликали ще більший шквал емоцій, чим дві хвилини назад. «Шлюзи» відкрись і закриватись найближчім часом не збирались.
   Проплакавши з пів-годинки, дівчина нарешті поснувала до ванної кімнати, помити руки і вмити обличчя. Але плани змінились – Туня встигла лише вимити руки, бо шлунок знову запротестував. Забігши у вбиральню, дівчина у мить нахилила голову, до місця яке не є гігієнічно чистим для того, щоб «по-обніматись» з ним, так як це вона робила зараз. Проте шлунок, вимагав того, щоб його зробили порожнім. У друге за пару днів, нудота, жар та роздратованість. Це все спека. Неймовірна літня спека. Здавалось, що на вулиці, асфальт тріскається, а вітер узяв валізу і поїхав відпочивати у інше місто. Висновок - це все точно із-за спеки.
   Ще трішки посидівши на підлозі біля «білого стільця» і впевнившись, що нового нападу нудоти не буде, вона встала на ватні ноги. Обдумуючи, що робити далі, вона вирішила, що саме головне зараз це освіжитись. Душ. Літній та освіжаючий душ! Саме те, що потрібно, щоб якось привести себе до тями. По-перше, треба вимитись після «обіймів» з білим стільцем, по-друге, змити косметику, яка чорними струмками зоставила сліди після сліз, а по-трете, хоч трішки розслабитись. Три в одному.
   Роздягнувшись та увімкнувши воду, Туня перелізла через бортик і опинилась у ванній. Стоячи під краплинами свіжих капель, вона з полегшенням зітхнула, змиваючи втому, але аж ніяк не сум - від хай і ненаддовгого, але прощання з Паскуале.
   Останнім часом, вона ловила себе на думці, що вона неймовірно щаслива і, що нічого не зможе затьмарити її неймовірного, душевного польоту. Але сьогодні, вона засумувала – її Паскуале поїхав. Чомусь у її серденько потрапили дивні відчуття під назвою – хвилювання і очікування якихось не дуже позитивних днів. Але труснувши головою, вона наче проганяла ці непрохані думки. От чому обов’язково, треба думати про щось неприємне, коли усе гаразд?! Туня сама до себе усміхнулась, вимкнула воду, обтерлась рушником і почала бадьорити себе думками про майбутнє щасливе життя разом з Паскуале.
   Доки думки блукали поряд з весільними вбраннями і двох’ярусним тортом, живіт дав про себе знати, голосно забурчавши. Це все із-за думок про тістечка і тортики.