Глава 31

 Прибувши до будинку Паскуале, вони вийшли з авто. Дійшовши до дверей, хлопець зупинив Туню і перед тим, як показати сюрприз, Паскуале зав’язав їй очі рожевою стрічкою. Підхопивши її на руки, він поніс свою кохану на верхні поверхи ще декілька кроків по сходинках і вони опинились на даху.
   Туня вдихнула свіже вечірнє повітря і ледь затремтіла від тихого вітерцю. Вона смакувала кожною миттю до того, як побачить що ж саме придумав Паскуале.
   — Ми вже прийшли? — дитяча цікавість і очікування на сюрприз, зробили її голосок милим та безтурботним.
   — Так. — Він усміхнувся дивлячись на її миле личко. Опустивши Туню на ноги, хлопець підтримав її за талію. — Зараз я розв’яжу тобі оченята. Хоча…
   — Що значить хоча?! — засміявшись запитала вона.
   — Просто у мене виникли ідеї що до того, щоб твої очі були зав’язаними. — Він дивився на її пухкі вуста на те, як вона червоніє від його слів, чув її глибоке дихання і уявляв цікаву ніч, де гра забере їх обох з реального світу і віднесе у світ шаленої пристрасті. — Обов’язково скористаємось потім цією стрічкою.
   — Буду чекати. — Облизавши грайливо губи, вона викликала у ньому бажання.
   — Лисичка. — Засміявся він і схопивши її за волосся на потилиці, палко поцілував.
   У неї запаморочилась голова. Поцілунок із зав’язаними очима, пробудив усі інші відчуття. Усе таке деталізоване – аромат його тіла з мускусним, терпким одеколоном, хиже, ненаситне дихання, яке обпікало її губи, міцні руки, які стискали волосся і гарячій язик, який без зупину дарував ейфорію. Цей цілунок відкрив нібито – шосте відчуття. Вау!
   — Це неймовірно. — Важко дихаючи і ледь тримаючись на ногах, сказала Туня.
   — Ти неймовірна. — Його гаряче дихання обдало її губи жаром.
   — Ця стрічка буде головним атрибутом ночі. — Закусивши нижню губку, вона додала: — Обіцяю.
   — Ти мене зараз з розуму зведеш! — хриплувато, сказав він. — Я зараз заберу тебе до спальні.
   — Після того, як я побачу сюрприз. — Ніжна усмішка осяяла її обличчя.
   — Як же мені тримати себе у руках, так довго?
   — Я не казала, що не можна мене цілувати або…
   — Mia bellezza… — проричав Паскуале.
   — Я вже згоряю від цікавості. — промовила Туня.
   Ніжно торкнувшись її волосся, його пальці відшукали бантик стрічки, яка у мить злетіла з очей Туні.
   — Сюрприз! — усміхаючись, Паскуале дивився на ошелешений вираз обличчя Туні.
   — Вау! Яка краса. — Її голос став тихим від сліз які підкотили до горла. Щирого захоплення, вдячність та безмежне щастя – огорнуло її серце. — Паскуале… Дякую… Для мене ніхто і ніколи не робив нічого подібного.
   — Я радий це чути. — З благоговійною схвильованістю і ніжністю у голосі, яка видавала його сльози, сказав він. Його серце переповнювало щире кохання та тепло до жінки, яка перед ним. Відчуття того, що він зробив для неї щось приємне і ощасливив – були найвищою нагородою для нього.
   Туня подивилась своїми оченятами у яких бриніли сльози у глиб очей Паскуале, які теж не залишились сухими. Притиснувшись до нього, вона мурликала, яка вона щаслива.
   Після довгих обіймів та ніжних цілунків, Паскуале узяв її руку у свою і повів у світ казки.
   Доки воли робили тих декілька кроків, Туня зачаровано усе роздивлялась. Під невеличким білим брезентом, який був прикрашений невеличкими лампочками, наче зірочки – розташувались пуфи з бежевими картатими пледами на них і білим столиком з вечерею. Довкола мерехтіли свічки і де-не-де біля них були білі шовкові пелюстки троянд. Усе було дуже ніжним, з теплою та чуттєвою атмосферою. Під тим же навісом, було імпровізоване ліжко з таких самих пледів. Туня усміхнулась, уявляючи, як саме закінчиться ця ніч. Краєвид заворожував: вогники квартир наче світлячки грались над містом, автівки, які рухались у низу – наче серпантин розтягувались у далечінь, неймовірний загадковий місяць – був провідником у світ чуттєвої ночі. Туня глянула на столик: шампанське, полуниця у шоколаді, канапе: з сиру та салямі, з креветками та огірочками, з помідорками черрі та блакитного сиру – усе виглядало так вишукано і водночас невимушено. На краю столика стояла кругла прозора ваза з білими трояндами, а поруч мерехтіли свічечки.
   — Це казково.
   Паскуале усміхнувся, пишаючись своїми стараннями, які оцінила його кохана.
   — Сядемо?
   — Так.
   Допомігши зручно всістись Туні, Паскуале зрештою всівся сам. Зручне та м’яке сидіння змусили дівчину тихо засміятись від задоволення, все більш занурюючись в обійми пуфа.
   Паскуале дивився на неї – по-дитячому безпосередньо чиста та безтурботна. Нею можна милуватись вічність і після. Хлопець розчулився у друге коли зрозумів, що скоро її життя буде належати йому, він буде про неї піклуватись, захищати і неймовірно кохати, кожного дня сильніше. Центр його всесвіту вона, він усе зробить щоб вона була щаслива і ось така радісна, як зараз. Тепер від нього, від його дій, вчинків та слів, залежить її щастя та добробут. Він усе зробить заради їхнього кохання.
   — Mia bellezza… — він в голос зітхнув, привернувши її увагу.
   — Що?
   — Нічого… просто думаю, як мені пощастило… Ти бездоганна.
   — Ну що ти… зовсім ні. — Згадуючи, що вона бреше батькам, вона посумнішала.
   — Що таке? Я думав тобі буде приємно це чути. — Його збентеженість відобразилась на обличчі.
   — Мені приємно. Дуже приємно. — Вона на секунду замовчала, а потім додала: — Просто, я брехуха. Я приховую від батьків важливі речі. Навряд чи я достойна того – щоб ти мене називав бездоганною.
   — Достойна. Якщо не ти бездоганна то хто?! Так ти дещо приховуєш від них, але це не надовго, ось побачиш. Тебе візьмуть у художню школу і більше не доведеться приховувати якісь подробиці від батьків. Тим паче, тепер у тебе є я. Ми скоро одружимось і я буду тобі допомагати чим зможу. Я запитаю найкращих художників, які картини можуть сподобатись комісії.
   — Дякую, коханий. — Її ніжна усмішка відображалась в очах немов яскраві вогники. — Твоє кохання та підтримка це все для мене.
   — Це ти все для мене. — Паскуале узяв її рученятко і ніжно торкнувся відкритої долоньки губами. Опустивши її руку, він продовжив відкорковувати пляшку.
   Туня дивилась на нього і все гадала, як їй могло так пощастити. Він увірвався у її життя, наповнив його коханням, ніжністю, пристрастю і душевним теплом. Паскуале перевернув її світогляд на багато речей, які вона вважала вже устоялися і не мали б змінюватись, але життя знає, що і коли треба дати. Він зробив її жінкою, дав пізнати силу кохання – коли поєднується душа та тіло. Кожен його доторк, гарячий погляд, палкі цілунки та неймовірна пристрасть кожного разу коли вони на одинці. Паскуале змінив не лише її тіло, але і думки. Вона зрозуміла, що не варто думати лише про те, як складеться її майбутнє в ролі художниці – головне чи ти щаслива зараз, в цю саму мить, а найголовніше на цьому п’єдесталі є кохання. Тільки воно є тією рушійною силою, яка і дає боротись за місце під сонцем. Усе може змінюватись щодня, але якщо є рідна людина, яка кохає тебе, а ти її  і це є доля – це і тільки це буде незмінним. Усі життєві випробування та радощі діляться порівну – відчувати, що ти не один, знати що є підтримка, чути слова кохання – ось що найважливіше. Раніше, Туня хотіла лише одного, стати художницею. Зараз усе змінилось. Мрія показала себе з іншого боку, вона стала більш об’ємною і багатогранною. Їй так хотілось, щоб її помічали у дитинстві, що вона вирішила, коли стане дорослою – усім довести, що перестала бути тією дівчинкою з якою ніхто не хотів спілкуватись. Але зараз усе інакше. Немає більше спраги у тому, що треба щось комусь доказати. Є лише свої бажання. Є бажання, щоб рідні люди пишались нею, щоб знали, що це вони надихають її, що саме вони роблять з неї кращу людину – такою, якою бачить її Паскуале, батьки та уся родина. Бажань стало так багато. Але найважливіше з них – просто бути щасливою. Ось так, як зараз. У неї є великий стимул досягнути успіху. Це допомога фінансово батькам і бачення у їхніх очах та в очах коханого чоловіка – що вони пишаються нею.
   — Я почуваюсь Попелюшкою. — Раптом сказала вона і подарувала чарівну усмішку Паскуале.
   — Саме так, ти моя Попелюшка.
   — А ти мій принц. Якого я дуже сильно кохаю.
   — Я тебе більше, mia bellezza. — Хлопець весело усміхнувся і додав: — Тільки обійдемося без гарбуза і втеч після дванадцятої. Добре?
   — Добре.
   — Я хочу щоб наша казка, тривала вічність.
   — Ммм… Як гарно… — Очі блищали від щастя, а усмішка не сходила з її обличчя.
   Розливши по келихах грайливий напій, Паскуале проголосив тост:
   — За нас. За те, що ти погодилась стати моєю дружиною. За наше кохання та спільне життя. Я зроблю так, щоб кожен твій день був щасливим.
   — Навзаєм. — Туня нічого не могла більше промовити, бо сльози чистого щастя, вже підступили до горла. — Я кохаю тебе і так буде завжди.
   — Все одно я кохаю тебе більше. — Ніжно торкнувшись її вуст своїми, він широко усміхнувся.
   Зробивши ковток прозорої рідини, вони сплели свої пальці дивлячись одне на одного. Ніч, місяць, зорі, усе- усе– було лише для них. Паскуале узяв полуничку і обережно нею торкнувся таких же солодких вуст Туні. Засміявшись, дівчина відкусила шматочок смакоти у шоколаді. Граючись вони годували одне одного та щиро сміялись. Час який належав лише їм – був неповторним та незабутнім.
   Туня ще більше занурилась у м’яке крісло, ховаючись немов у хатинці.
   — Як же добре. Чому неможна зупинити час? — зітхнула вона, але усмішка нікуди не зникала.
   — Не хвилюйся, я зроблю так, щоб кожен день був особливим. — Паскуале подивився на неї і запитав: — Хочеш подивитись на зорі?
   — Не зрозуміла?
   — Он там, — він вказав пальцем у бік, — є телескоп.
   — Що?! Чесно?! — вона скочила з крісла і миттю побігла до пристрою, який мав їй показати дивовижний і незвіданий світ.
   Підійшовши до Туні, Паскуале обійняв її за талію і радісно сказав:
   — Обожнюю твої щирі емоції. — Нахилившись, він поцілував її у шийку і додав: — Давай покажу, що до чого.
   — Звідки ти знаєш, про це все?
   — Мій батько навчив мене, спостерігати за зірками. Він дуже полюбляє такі вечори, коли небо чисте і усі зорі, як на долоні. Коли я був малим, він завжди брав мене за місто, там де немає метушні міста та вогнів – і ми годинами дивились на зірки. — Подивившись у телескоп, він знайшов супутник Землі. — Подивись. — Відступивши, він дав їй змогу насолодитись місяцем.
   — Вау! Клас! Я в захваті. — Запищала Туня. — Я ніколи не думала, що зможу побачити ось так близько – те що знаходиться так далеко.
   — Зараз, я знайду те, що дійсно є далеким. — Він знову подивився у лінзу. — Ось, дивись.
   Туня нахилилась і примруживши одне око, іншим глянула у дивовижну річ, яка показувала далекий світ.
   — Що це? — дивлячись на далеке відображення, запитала вона.
   — Це Андромеда. Величезна галактика, яка має відстань від землі два мільйони п’ятдесят дві тисячі світових років.
   — Вауууу! Нічого собі! Неможливо уявити, як це далеко.
   — Саме так. Вона дуже-дуже далеко від нас. Але ж приємно знати, що ми бачимо галактику у якій знаходяться трильйон зірок, і з якою нас розділяє такий довгий шлях. Це неймовірні відчуття. — Він ніжно обіймав її за талію, доки вона із захватом спостерігала за сірою димкою. — Готова побачити ще щось?
   — Так, так! — Туня відступила, даючи змогу Паскуале знайти ще щось неймовірне на темному небі.
   — Дивись. Це Чумацький шлях. Це наша рідненька галактика, де знаходиться Земля.
   — Як же це цікаво. Так гарно, аж дух захоплює. — Захват і цікавість, змушували її серце стрибати у грудях. — А далі? Що далі?
   — Зараз побачиш сузір’я Кассіопея. Воно схоже на латинську букву W. — Він усміхнувся. — Мама розділяє татове захоплення, тому взнала, що це сузір’я – мало імена на давній українській, «Бороно» і «Пасіка». — Знайшовши і її, він зробив крок у бік, щоб Туня змогла подивитись і розділити його захват.
   — Вау! Краса! Неймовірна краса. — побачивши Чумацький шлях, дівчина заплескала у долоні. — Хочу далі!
   — Це сузір’я Андромеда і Пегас. Ось і віни. Дивись.
   — Супер, супер, супер! — усміхаючись та роздивляючись, промовила вона.
   — Колись я покажу тобі різні планети, mia bellezza. У кожної планети є свій час, коли вони можуть показатись нам.
   Дівчина задоволено усміхнулась.
   — Я буду з нетерпінням на це чекати. Це все так дивовижно! Я завжди мріяла про подивитись з близька на зірки.
   — Мрії повинні здійснюватися.
   — Ти мій чарівник.
   Він обійняв її ніжно та торкнувся губами її щічки.
   — Я завжди до Ваших послуг.
   Усміхнувшись одне одному, вони подивились далеко у небо.
   — Це неймовірний вечір.
   — Неймовірний. — Повторив хлопець.
   — Ти Подарував мені зірки. — Вона поцілувала його ніжно та з вдячністю.
   — Найгарніша зірочка поряд зі мною. — Його міцні руки, та лагідні погладжування вздовж її спини, змушували Туню тремтіти.
   Дівчина вийняла з кишені Паскуале стрічку і закусивши нижню губку, узяла його за руку і повела до м’якого ложа.
   — Ти обіцяв, що все буде, як у пісні Адама Ламберта. Пам’ятаєш? — її вії грайливо злетіли.
   — Я б таке не забувся. — Підхопивши Туню на руки, він обережно поклав її на пледи. Нахилившись, він провів своїми пальцями по шовковій шкірі її шиї, а вже через мить насолоджувався найсолодшими у світі губами. — Ти моя. Назавжди.
   Чуючи, як Туня тихо зітхає, а її тіло усе тремтить під його руками – він втрачав голову. Йому хотілось, як найшвидше потрапити у світ повного забуття, разом з Тунею і він розпочав гру. Узявши з її рученят стрічку, та лукаво усміхнувшись, він повільно почав звільняти її з кофтинки. Дивлячись на її вроду, на вигони та розпущене волосся, яке хвилями гралося з плечами, Паскуале зв’язав зап’ястя Туні у неї над головою.
   — Ох… — відчувши стискання на зап’ястках, дівчина солодко зітхнула.
   Він ще сильніше зав’язав вузол і нахилившись швидко поцілував її.
   — Пограємо. — Риторично запитав він і гра вже почалась.
   Лише зірки були свідками неймовірно гарячої, неприборканої пристрасті між Паскуале та Тунею. Вони поринули у світ де не було табу, сором’язливості та заборон. Між двома закоханими людьми – не може бути чогось неправильного. Усе, що до вподоби їм обом і є правильним. Вони насолоджувалися кожною миттю в обіймах одне одного, забувши про все та усіх. Лише кохання, зірки та нескінчені пристрасть та ніжність.