Глава 30

— Звичайно. — Паскуале розуміючи усміхнувся.
   — Ти не ображаєшся? Ми можемо це перенести на завтра?
   — Усе добре, не хвилюйся. — Він поцілував її в чоло і додав: — Можливо це і на краще, я сам зроблю тобі сюрприз. — Усмішка доводила те, що у нього вже є план.
   — Ммм, твої сюрпризи – це завжди казка.
   — Приємно це чути, моя зірочко. — Він спеціально підкреслив останнє слово.
   — Вже два поцілунки. — Засміялась вона.
   — Дай хоча б бонус, за чекання. — Хлопець нахилився до неї.
   Туня встала навшпиньки і поцілувала його ніжно, але так щоб він зрозумів, що на нього чекає щось значно більше.
   — Такий бонус підходить?
   — Солодко. — Він облизав губи. — Однозначно підходить!
   — Я побігла.
   — До завтра, mia bellezza. — Цмокнувши її у губи, він обійшов авто і сівши у нього, помахав Туні.
   — До завтра мій коханий. Кохаю тебе.
   — І я тебе кохаю, моя зірочко.
   Помахавши йому, Туня зачекала доки він поїде, а потім пішла до Полі.
   — Ну, що пішли. — Риторично сказала Туня, і узявши під руку подругу, попрямувала разом з нею додому.
  
   Всівшись за кухонний столик разом з Поліною - Туня обдумувала свій план, який щойно осяяв її голівоньку.
   — Дякую тобі. — Поля зітхнула і зробила ковток гарячого жасминового чаю.
   — Ну, що ти Полю, облиш це повторювати. — Туня усміхнулась, прокрутивши у думках, що їй робити далі. — Я на хвилинку.
   — Ти куди? — побачивши, що дівчина підвелась, Поля зробила теж саме.
   — Сиди, сиди. — Узявши за плечі подругу, вона посадила її знову на стілець.
   — Я на хвилинку. Через дві хвилини буду.
   — Добре. — У друге знизивши плечима, Поля знову поринула у проротства ворожки.
   Туня швидко взула босоніжки і вилетіла немов пташка у під’їзд. У такому ж швидкому «польоті», вона побігла на поверх вище.
   Постукавши у двері «Шерлока», дівчина намагалась віддихатись, доки чекала на появу у дверях господаря п’ятдесят сьомої квартири.
   — Туня! Як же я радий тебе бачити красуне! — хлопець радісно усміхнувся і мовив: — Заходь.
   — Дякую, але у мене зустрічна пропозиція. — Дівчина загадково і водночас лукаво усміхнулась. — У моїй квартирі, є одна мила особа, яка потрибує найдотепніших жартиків, усмішки приємного хлопця і гарної розмови.
   — Не зрозумів. — Він потер чоло. — Це ти все про мене?
   — Я інших чоловіків тут не бачу. — Вона широко подивилась на нього і додала: — Мені потрібна допомога.
   — Але я як можу допомогти?
   — Де дівся «Шерлок»?! Видно коли йдеться про приємну особу, то «Шерлок» кудись зникає чи що?!
   — Все я зрозумів! Ти зводиш мене з кимось?!
   — Ти не собачка щоб я тебе з кимось зводила. Це просте знайомство. Вона мила і дуже хороша. І їй дуже потрібна хороша компанія. А ми ж гарна компанія, еге ж!
   — Добре, добре. Будеш мені вина. — Він вийшов у коридор і зачинив двері.
   — Повір, ти ще скажеш мені дякую. Пішли.
   — Пішли, красуне.
   Увійшовши з Остапом до квартири, Туня провела його до кухні і радісно усміхнувшись до Полі мовила:
   — Знайомся це мій найкращий друг Остап, але іноді ми його називаємо «Шерлок» і я думаю він розповість чому.
   Поля ошелешено встала і закліпала. Розчервонівшись, як спіла полуниця, вона нерішуче усміхнулась.
   — Привіт. — Він подав їй руку, для знайомства.
   — Це Поліна. — Представивши її, Туня засяяла побачивши їхні зацікавлені погляди і милу розгубленість.
   — Привіт. — Тихо сказала Поля, даючи свою руку у знак знайомства.
   — Ну, що вип’ємо чаю і послухаємо веселі та цікаві розповіді Остапа і як так сталося, що він отримав прізвисько «Шерлок». — Підводячи розмову у правильне русло, усе пішло, як «по-маслу».
   Туня дивилась на парочку, яка явно подавала ознаки, що вони вподобали одне одного. Поля грайливо забирала прядки волосся за вушко, а Остап облизував раз через раз губи у ту ж саму мить дивлячись то на вуста, то у вічі своїй новій знайомій.
   Туня пишалась своє геніальною ідеєю – познайомити «солодку парочку». Поля дуже гарна, спокійна та добра дівчина, а Остап милий, благородний та дуже порядний хлопець – вони просто створенні одне для одного. Туня дуже була б рада, якщо б у них усе склалось.
   Дивлячись, як «Шерлок» постійно усміхається, а Поліна – геть забулась про невдалі пророцтва ворожки, Туня тішилась усім серцем, вдалому початку їхнього можливого роману. Дівчина усміхнулась сама до себе, ловлячи себе на думці, що треба вірити лише у краще. У долі завжди є для нас подарунки і навіть, якщо у цю мить – ми їх не бачимо, це не означає, що вже через мить усе не може змінитись на краще. Доля завжди дає вибір. Вибір здатись або піднятись і іти далі. Завтра Туня піде знову на площу – робити свій правильний крок. Ніколи, ніколи – не здаватись! Їй треба допомогти батькам, які приховують від неї правду, щоб не засмучувати її. Це у них сімейне. Як тільки вона заробить трішки грошей – одразу відправить їх батькам.
   Голосний сміх Остапа і Полі, вернув її у реальний світ.

   Доки Туня працювала свахою, Паскуале вже другу годину обирав каблучку.
   — Пане, а який розмір каблучки Вам потрібен? — запитав молодий, гарно вбраний у сорочку та жилет хлопець.
   — Гарне запитання. — Зітхнув Паскуале, зрозумівши, що сьогодні йому не вдасться купити каблучку для коханої. — Я не знаю.
   — Шкода.
   — Так, шкода. — Хлопець усміхнувся і додав: — Але нічого, я знову повернуся сюди – вже з усіма необхідними даними.
   — Бажаю успіху. Гарного дня.
   — Дякую. — Паскуале ще раз подивився крізь скло на каблучку, яка йому сподобалась. — На все добре.
   Хлопець вийшов на вулицю і у друге зітхнув. Він так хотів зробити Туні сюрприз, але невдача супроводжувала його плани. Як можна було піти вибирати каблучку, не знаючи розміру? Це було не дуже розумно. Паскуале мріяв побачити на її маленьких пальчиках, які завжди у фарбі – знак його вічного кохання, але… цьому сьогодні не судилось бути. Але нічого, він взнає розмір каблучки, яку вона носить і зробить їй дуже скоро сюрприз.
   Як же її сьогодні здивувати? У його голові кружляло безліч думок: пікнік, прогулянка на човні або романтична вечеря? Паскуале ляцнув у долоні – знаючи, що саме влаштувати, налякавши цим жестом проходячи повз жіночку, вибачившись перед нею, він поспішив створювати особливу ніч для своєї майбутньої дружини.

   Туня стояла біля умивальника та миючи посуд, вона наспівувала пісню For your entertainment12. Голосочок ніжний та милий, співав гарячу пісню Адама Ламберта.
   — It's alright
        You'll be fine
        Baby, I'm in control
        Take the pain
        Take the pleasure
        I'm the master of both
        Close your eyes
        Not your mind
        Let me into your soul
_____________________________   
12«For Your Entertainment» - це дебютний головний сингл американського записуючого артиста і учасника, який посів друге місце у восьмому сезоні American Idol Адама Ламберта. Це також титульний трек його дебютного студійного альбому For Your Entertainment. Пісня була випущена в великих масштабах 3 листопада 2009 року Сингл був написаний Клодом Келлі і Dr. Luke. Це його перший британський сингл і другий австралійський сингл.
      
       I'ma work ya 'til your totally blown. — Кожне слово супроводжувалося грайливими рухами стегон.
   — Вау! Mia bellezza, ти чудово співаєш. — Паскуале широко усміхнувся.
   Перед цим, як Туня зрозуміла хто за її спиною, вона злякавшись – встигла кинути у нього ложку, але предмет не знайшов свою ціль бо хлопець встиг ухилитись. — Ти налякав мене. — Її серце калатало, як в кролика який тікав від лисиці.
   — Вибач моя хороша, я не хотів. — Він підійшов ближче і ніжно провів долонею по її косах. — Чому ти не зачиняєш дверей? А якщо б то був не я?!
   — Я забулась. — Туня потупила погляд.
   — Пообіцяй, що наступного разу – будеш перевіряти чи зачинила двері.
   — Обіцяю. — Піднявши очі на спокусника, вона усміхнулась, як ні в чому не бувало. — Я думала ти будеш зайнятий сьогодні.
   — Я теж так думав, але… — його очі заблищали вогниками.
   — Але…?
   — Але у мене є для тебе сюрприз. У тебе немає на сьогодні планів?
   — Мій план це ти. — Встаючи навшпиньки, вона обійняла його за шию. —Планую з’їсти тебе сьогодні.
   — Гарний план. Цей план дуже вписується у мій сюрприз. — Він нахилився та заволодів її пухкими вустами. Її задоволений стогін, пробудили його фантазії. Відсторонившись, він запитав: — Гарну пісню ти співала.
   — Ага. — Вона зашарілась. — А ти її знаєш?
   — Вже так. — Він хижо усміхнувся, запалюючи цим її і себе. — Мені сподобалось виконання.
   — Дякую.
   — Слова пісні і те, як ти рухалась… — він на мить закрив очі і утробно заричав. — О Боже!
   — Як довго ти спостерігав за моїм концертом? — її щічки почервоніли.
   — Довгенько.
   — От уже! — вона хотіла відвернутись, але він її зупинив.
   — Переклади слова.
   — Ти ж напевно сам добре їх зрозумів.
   — Так, але я хочу почути ці слова від тебе. — Паскуале подарував їй таку усмішку, перед якою вона не встояла.
   — Добре, добре.
   — Дякую.
   — Все добре,
        З тобою все буде в гаразд.
        Мила, я все контролюю,
        Прийми біль,
        Прийми задоволення.
        Я господар і того, і іншого.
        Заплющ очі,
        Не хвилюйся,
        Впусти мене в душу,
       Я буду старатись, поки ти не полетиш на небеса... — Туня подивилась прямісінько йому у вічі і облизала губи.
   — Я сьогодні постараюсь усе це тобі дати. — Паскуале захопив її ротик своїми губами. Граючись з її язичком, він благав цю мить зупинитись. — Я буду старатись, поки ти не полетиш на небеса… — повторивши слова з пісні, він знову нахилився і припав до вуст коханої жінки.
   — Гарна обіцянка. — Ледь дихаючи після довгого цілунку, сказала Туня.  
   — На вулиці легкий вітерець, одягни якусь кофтинку. — Турботливо мовив він.
   — Добре. Одну хвилинку. — Туня вийшла з кухні і у швидкому темпі знайшла дві кофтинки одна з довгим рукавом, а інша з коротким. Обрала вона все ж таки персикову кофтинку з рукавами. Коли вона жила з батьками одягу ніколи не бракувало. Тато завжди давав кошти на гарну одежу, але зараз її куций гардероб зовсім не тішив. Але що ж поробиш.
   — Ти вже?! Так швидко. — Паскуале стояв зі сковорідкою у руках, яку щойно помив.
   — Дякую за допомогу. — Вона цмокнула його у щічку.
   — Куди її покласти? — підіймаючи сковорідку, запитав хлопець.
   — Он у ту шафку. — Туня показала на нижню тумбочку.
   Паскуале миттю поставив усе на своє місце.
   — Ну що можемо іти?
   — Так. — Усміхаючись вона підійшла до нього і тихенько притулилась. Цей порив зігрів їх обох. Усе було просто і ясно, коли вони були поруч.
   — Кохаю тебе, mia bellezza. — Торкнувшись ї чола своїми гарячими губами, він задоволено та й безтурботно зітхнув.
   — І я тебе кохаю, мій Паскуале.