Глава 28

Вона знає, як це втрачати мрію. Перед самим носом – зачинились двері художньої школи. Це був удар під дих. З татом такого не станеться. З її родиною такого не буде.

   Майже увесь день, Туня провела з батьками на пікніку біля річки. Сміючись, наїдаючись смаколиками та граючи з мамою у бадмінтон. Після такого насиченого дня – втома давала про себе знати. Але ця втома була така приємна на окриляюча. Цих дивовижних емоцій поруч з батьками їй вистачить на довго.
   Лягаючи у своє ліжко, персикового кольору – Туня зітхнула. Звернувшись клубочком, вона усміхаючись дивилась навкруги. Нічого не змінилось у цій кімнаті. Усі стіни в картинах і фотокарток сім’ї. Стіл, стілець, шафа і навіть люстра – усе білого кольору. Стіни такі ж персикові, як і постіль ліжка. Саме цей колір її надихав до творчості.
   Щаслива від того, що вона дома і від того, що щойно поспілкувалась з Паскуале – вона усміхнено заснула.

   Сидячи у автобусі, Туня махала батькам з вікна.
   — Любі мої, я скоро приїду. Татку бережи ногу. Телефонуйте мені частіше. Мамусю бережи себе. Люблю вас. — Тараторила вона, перекрикуючи мотор автобуса.
   — А ти бережи себе. Телефонуй. — Тато помахавши додав: — Люблю тебе крихітко.
   — Дзвони, моя люба. Люблю тебе доню. — Мама усміхнулась крізь сльози. Змахуючи солоні краплини, вона ще ширше усміхнулась, щоб не засмучувати доньку. — До зустрічі сонечко.
   — До зустрічі мамусю та таточку. — Пославши повітряний цілунок, вона ще раз помахала і транспорт у цю мить рушив.
   Батьки махали у слід. Кожен зоставив у серці таємниці, щоб не засмучувати одне одного, але саме вони – їх і гнітили.
    — До зустрічі доню. — Почувся голос тата.
   Туня знову вистромила голову з вікна і крикнула:
   — До скорої зустрічі. Люблю вас.

   Минуло лише чотири дні після того, як Туня повернулась у Львів, але вже дуже засумувала за батьками. Ще й Паскуале не дзвонив уже два дні. А справи на алеї – геть не йшли. Дівчину охопила паніка. Усе йшло шкереберть. Справи і до цього були не дуже, але хоч якась копійчина була. Її крихітні заощадження не дадуть змоги допомогти батькам і собі також. Спочатку вона пішла з магазину, потім припинилась робота у кафе, у батьків проблеми, Паскуале не дзвонить і картини не продаються. А до цього всього – Дана переїжджає до свого майбутнього чоловіка.
   Туня сиділа за кухонним столом підперши долонями підборіддя, все гадаючи що робити далі.
   Її думи обірвав стукіт у двері.
   — Іду, іду. Не ламайте дверей. — Голосила вона.
   Відчинивши двері її зустрів букет рожевих та білих троянд. А ж раптом із-за них виглянув Паскуале.
   — Сюрприз! Привіт, mia bellezza. Кохання моє! — він відірвав її від підлоги і покружляв у своїх обіймах. — Я так скучив. — Зарившись обличчям у її коси, він вдихнув їхній аромат. Рідний, заспокійливий і водночас збуджуючий аромат. — Ммм… — Заплющивши на мить очі, він додав: — Скучив за твоїм ароматом.
   — Паскуале… Мій коханий. — Туня від щастя ледь не впала, але міцні обійми Паскуале не дали б цьому статись. — Я неймовірно скучила! Я хвилювалась, де ти пропав. — Дівчина сховалась у його шию, торкаючись своїми губами. Серце калатало, як навіжене, але по волі заспокоювалось у затишних стисканнях коханого.
   — Збирайся. — Подивившись на неї, мовив він. А через мить його губи палко цілували її рожеві вуста.
   Туня накинулась на його губи у відповідь, ошелешивши Паскуале своїм напором. Приємні вібрації охопили його тіло. Він бажав накинутись на неї у цю мить, тут і зараз. Але не знаючи чи у приміщенні хтось є, він стримував свій голод.
   Відірвавшись від губ хлопця, вона ледь дихаючи запитала:
   — Куди збиратись?
   — Як куди?! До мене. — Він провів великим пальцем по її пухкій нижній губі і додав: — Я хочу тебе. Неймовірно бажаю тебе. Я ледь стримуюсь щоб не заволодіти тобою у цьому коридорі. — З цими словами, він зачинив за собою двері, які і досі були відчинені.
   — Дани сьогодні не буде. — Наче ненароком, промовила вона і її очі заблищали спокусливими вогниками.
   — Туня, моя дівчинко. — Тихо шепочучи, він голосно ковтнув і поклавши букет на тумбочку, схопив дівчину в обійми.
   Не дозволяючи Туні оговтатись від попереднього цілунку, Паскуале жадібно стиснув її у своїх руках. Усе так само сплітаючись губами він ставав усе наполегливішим, заглиблюючи свій язик у її смачний ротик. Він підняв її наче пір’ячко та притискаючи Туню до стіни – вони почали сплітатись у коханні.

  Сидячи на підлозі у коридорі, вони обоє не могли віддихатись. Здавалось усе довкола наелектризоване від всепоглинаючої пристрасті, яка щойно відбулась.
   — Ти тремтиш. — Тихо прошепотіла вона, обпікаючи його своїм гарячим диханням.
   — Так. — Він подивився на неї і ніжно торкнувся своїми вустами її. — Я ще ніколи так не почувався.
   — Як саме?
   — Так чудово. — Блаженно зітхнув він. — Мої груди розриває коли ти не поруч. — Він застогнав і щелепа напружилась, але розслабившись Паскуале додав: — А коли ти тут, поруч… моя… Мені хочеться кожну хвилину показувати, як я тебе кохаю. Я хочу піклуватись про тебе. — У його грудях розлилось тепло. — Кожен цілунок, кожен доторк… я ніколи не гадав, що можна себе так почувати. Почувати по особливому. Усе наповнилось новим сенсом поруч з тобою. Я живу – поруч з тобою. Лише один твій погляд, цілунок, тепле слово – і я можу гори звернути. Я усе зроблю щоб ти була поруч зі мною щаслива.
   Туня захотіла огорнути його такою ніжність, щоб він відчув, що він для неї означає. Чоловік який щойно дарував їй таку шалену пристрасть – ошелешив її такою чуттєвістю. Вона його безмежно кохає. Вона щаслива поруч з ним.
   — Паскуале… мій Паскуале… — вона провела по його косах долонею. — Я уже щаслива. Це щастя даруєш мені ти. — Вона закліпала згадуючи щойно сказані ним слова. Сльози забриніли в оченятах. — Я кохаю тебе. Усім серцем кохаю. Ти відкрив в мені, такі речі про які я і не знала. Через тебе я пізнаю себе. Тільки з тобою я цільна.
   — Mia bellezza. У мене немає зараз… — він замовчав.
   — Чого немає? — вона не розуміла, що він хоче сказати.
   — Каблучки.
   — Що?!
   — Виходь за мене. — Його очі так само, як і серце благали сказати її «Так!».
   — Паскуале… ти розумієш, що ти зараз сказав?
   — Я взагалі-то не скаржився на склероз. І я при повному розумі. — Він усміхнувся, але її реакція насторожила його. Хлопець понурив свій погляд.
   — Я про це і не казала. Просто усе так швидко.
   — Я тебе кохаю. Мені здавалось дуже обґрунтованим те, що я відчуваю для того щоб просити тебе стати моєю дружиною. Якщо кохання не головний фактор то що? Я покохав тебе і не хочу розлучатись.
   — Я ж не сказала «ні».
   — Але і так, я не почув. — Він голосно ковтнув.
   — Може ти просто не дослухав. — Туня і досі була в його міцних обіймах. Вони були одним цілим. — Я хочу бути твоєю дружиною. Так! Так! Так! Тисячу разів Так! Я кохаю тебе.
   Паскуале оторопів, він боявся її відмови. Він так сильно боявся, що вона не погодиться – але він був радий, що помилявся. Його шалене серце сто разів зупинилось – чекаючи відповідь. Туня його. Тільки його.
   — Моя Туня. Моя дівчинко. Я так тебе кохаю. — У його очах з’явились сльози, які він так намагався приховати кліпаючи своїми довгими віями. — Ти жодного дня, хвилини та секунди не пожалкуєш, що погодилась вийти за мене.
   — Я знаю. Знаю. — Вона відчула себе самою щасливою людиною на землі, наче життя почалось з нового білого аркуша. Вона усміхнулась. — Цікаво, а ще хтось робив ось так пропозицію, сидячи на підлозі у коридор?   
   — Ні – це наша фішка.
   Вони обоє весело засміялись, а вже через мить їхні руки ще сильніше обіймали одне одного. Ця мить – закарбувавшись у пам’яті в обох, вона буде вічним супутником кохання, щирих почуттів та тепла.
   — Переїдеш до мене?