Глава 22

   Паскуале засміявся.
   — Ти поки що роздивися все у «Раю», а я дещо зроблю.
   — Тобі чимось допомогти? — поквапилась запитати вона, але руки потяглись до книг.
   — Ні, mia bellezza. Посидь тут і погортай книги. Я скоро. — Поцілувавши її у чоло, він зник за дверима.
  
   Туня так зачиталась, що навіть не почула, як до кімнати знову увійшов Паскуале.
   Він прокашлявся, щоб привернути її увагу.
   — Паскуале, коли ти увійшов?
   — Щойно.
   — Давай я тобі допоможу приготувати пасту.
   — Усе вже готово.
   — Як це? Я так довго читала?!
   — Трішки є. Я радий, що тобі до вподоби моя бібліотека.
   — Як же я так?! Я хотіла з тобою приготувати вечерю. — Вона трішки засмутилась і надула і без того соковиті губки.
   Він звабливо усміхнувся і сказав:
   — Сніданок приготуємо разом. Обіцяю. А тепер прошу вечеряти. — Він вклонився і жестом запросив вийти до вітальні.
   Її сіро-зелені очі блиснули вогниками, здогадавшись на що він натякає. Пройшовши повз нього, вона сказала:
   — Дякую.
   Вдихнувши неймовірний аромат з пряно-солодкими нотками, Туня ковтнула. Божественний аромат у поєднанні із сервіруванням та свічками – додавали іще один плюс на користь Паскуале. У нього взагалі мінуси є?
   — Сідай, прошу. — Чоловік відвинув стілець і допоміг їй сісти.
   — Дякую. — Вона вдячно усміхнулась. — Яка краса, — зітхнувши вона зачаровано дивилась на пасту, яка була немов з картинки якогось модного журналу. Білий посуд, у якому була домашня локшина з помідорками чері, базеліком, пармезаном і золотими креветками – зоставили Туню без слів, були лише слинки.
   — Вина? — риторично запитав Паскуале, наповнюючи келихи домашнім червоним італійським вином. — Це з винограду мого тата.
   — Ммм… Твій тато виготовляє вино?
   — Лише для нас. — Чоловік сів навпроти Туні, і піднявши келих, мовив: — За нас. За цей вечір. І за ніч. — Він усміхнувся, дражнячи її.
   — За… все це! — промовила вона і їхні келихи зустрілись у повітрі. Зробивши ковток вина, Туня насолоджувалась теплотою, яка розливалась у грудях. Фруктовий присмак напою, солодко захопив її язичок - наче поцілунок. — Смачно.
   — Так, татові і перекажу.
   — Твої батьки знають про мене? — здивовано подивившись на Паскуале, запитала вона.
   — Так. А ти своїм розповіла про нас?
   — Так.
   — То чому тебе здивувало, що мої батьки теж у курсі?
   — Ну… зазвичай чоловіки одразу не діляться таким з батьками. Хіба що тоді, коли тримають наречену перед вівтарем.
   — Вважаю, що якщо почуття серйозні і ти зустрів людину, в яку закохався – такою чудовою новиною треба поділитись з рідними.
   Вона почервоніла. Слова кохання з його губ, були такими природніми, що Туня замріялась. Сім’я, дім, коханий чоловік і діти.
   — Ти правий. — Вона усміхнулась і забравши свої рудо-золоті локони у хвіст, сказала: — Смачного.
   Його зачарували її дії з волоссям. От би заритись у них, вдихнути аромат і впасти від втоми поруч на подушку.
   — Смачного.
   — Можна я дещо запитаю.
   — Звичайно.
   — Ти обіцяв розповісти хто така Єва. — Вона дивилась у тарілку, намагаючись зловити локшину.
   Паскуале дивився на Туню і на її розгублений вигляд. Вона така ніжна і така чуттєва. Він хотів відгородити від неї усе, що могло б її засмутити. Тому потрібно було розповісти про Єву, щоб Туня все правильно зрозуміла і не накручувала себе. Коли дівчина підняла очі на нього, він почав розповідь.
   Дослухавши уважно Паскуале, Туня з полегшенням зітхнула. Їй не потрібні були знову стосунки у яких, є краля модельної зовнішності і яка маневрує фліртом, як капітан літаком.
   — Дякую за вечерю. Ти правду казав, ти умієш готувати пасту. — Туня запам’ятала його нещодавні слова і додала: — Da leccarsi le dita!
   Паскуале здивувався і щиро усміхнувся. Дивлячись на неї, не можна було не усміхатись. Її чисті очі, рудий хвостик і неймовірні солодкі губи – все це було для нього магнітом. Він відчував радість, знаходячись поруч з нею, ось так як зараз. Вечеря, розмова, флірт і погляди, які говорили дуже-дуже багато.
   — Сексуально. Тобі пасує італійська. — Встаючи зі стільця, він почав збирати посуд.
   — Я тобі допоможу. — Швидко вставши, вона схопилась за тарілки.
   — No, no. — Зупинивши її, він сказав: — На тебе дещо чекає.
   — Що?
   — Пішли покажу. — Узявши її за руку, він повів Туню до ванної. Відчинивши двері, він усміхнувся бачачи захват в зелених оченятах. — Ось рушник. А ось мої футболки. Не знав, яка тобі сподобається тому приніс декілька. Он там нова зубна щітка, а тут… — Він не встиг договорити, бо дівчина заглушила його слова своїми м’якими губами.
   Туня цілувала його ніжно і неквапливо. Граючись, як кіт з мишеням. Її губи дражнили, кажучи «будеш слухняним отримаєш більше».
   — Умієш дивувати. — Прошепотіла вона, все так само, стоячи навшпиньках.
   — Ти та, яку хочеться дивувати. — Його гаряче дихання обпікало її обличчя. Він обережно та повільно гладив її по спині.
   Його погладжування були такими чуттєвими, милими та рідними – їм неможливо було протистояти. Вона схопилась за його шию. Сховавшись між шиєю, та плечем Паскуале, вона вдихнула аромат його тіла. Це її заспокоювало і збуджувало водночас.
   Він ніжно торкнувся її скроні, і подарувавши легкий цілунок, задоволено зітхнув.
   — Коли ти усе встигаєш. — Усміхнулась Туня.
   — Тобі допомогти роздягнутись? — його брова грайливо піднялась вгору.
   — Іншим разом.
   Туня так це сказала, що Паскуале завмер. Її слова звучали впевнено і цілком серйозно.
   — О Боже! Мені краще вийти, бо ти мене доведеш!
   Туня засміялась і її дзвінкий сміх заполонив ванну кімнату.
   Паскуале вийшов з ванної і зачинив двері.
   Залишившись у кімнаті на самоті, Туня насолоджувалась картиною, яка відкривалась перед її очима. Старання Паскуале – додали ще один плюс до мільйона інших. Ванна була повна гарячої води, наповнена полуничною пінкою, а на ній пелюстки троянд. Де він їх узяв? Свічки - крізь маленькі вогники, які загравали з дівчиною, запрошуючи у світ романтичної казки.
   Туня роздягнулась і поринула у світ блаженства. Солодко зітхнувши, дівчина відкинула голову на бортик ванної.
   Доки Туня плескалась у гарячій воді, Паскуале поприбирався на кухні і постелив їй у своїй кімнаті. Всівшись на краєчок матрацу, він уявляв, як по оголеному тілі дівчини стікають краплини води, як ніжна пінка усюди торкається її. Провівши руками по обличчю, він намагався заспокоїти свою уяву, але у цю мить до спальні увійшла Туня і всі його зусилля обернулися нанівець. Стоячи перед ним в його футболці, трішки нижче сідниць – вона була, як Сирена яка вкрала його серце. Його кинуло у жар. Узявши подушку, яка лежала поруч, він нібито ненароком поклав її на ноги – прикривши таким чином своє збудження. Ще не вистачало налякати Туню, своїм красномовством.
   Туня була цнотлива, але ж не дурненька. Вона знала про що Паскуале думає, чого бажає і чому на колінах опинилась подушка. Звичайно вона соромилась, їй було не зручно стояти перед ним ось так, але його погляд розбурхував те, що їй починало подобатись.
   — Привіт. — Усміхнулась вона. — Дякую за ванну з пелюстками троянд.
   — Будь ласка. Мені було приємно. — Паскуале зайорзав на ліжку. Перебуваючи у незручному стані, він хотів якомога швидше вийти з кімнати. — Я піду. Ти напевно дуже втомилась. А завтра поговоримо про твою роботу у кафе. Добраніч.
   — Добре. Добраніч. — Її засмутило те, що він так швидко хотів піти. Ні цілунку, ні обіймів. Чому? — Ще раз дякую. Дякую за усе.
   Він усміхнувся і ледь встаючи, швидко пройшов до дверей.
   — Гарної ночі.
   Зоставивши її на самоті ось так, це було дуже не гарно з його боку. Але, він не міг зоставатись у спальні, дивитись на її стрункі, фігурні ніжки, та на дивовижну фігуру – контролювати це було не в його силах. Якщо б він залишився – обіцянка була б порушена. А так не правильно.
   Туня стояла, як вкопана. Вона не розуміла, чому він ось так втік і зоставив її одну. Дівчина так мріяла про його цілунки, обійми та теплі слова – а він просто пішов. Вона посумнішала. Пройшовши декілька кроків, вона обернулась у напрямку дверей, які різко відчинились. Паскуале стояв у отворі дверей, важко дихаючи і з поглядом хижака.
   — Щось сталось? — налякано запитала дівчина.
   — Так. Сталось. Я бовдур. — Лише три кроки і вона опинилась в його обіймах.
   Його губи накинулись у палкому поцілунку на її вуста, а руки обхопили талію. Паскуале застогнав коли її маленькі рученята пробрались під його футболку. Голова відключилась, є лише її м’яка кремова шкіра, солодкі вуста і зітхання, які розбурхують кров. Він притис її що сили до себе. Відчути його бажання не заважала ні її білизна, а ні його джинси. Вона хотіла його, він хотів її. Але… Паскуале зупинився.
   — Що? Що таке? Чому ти зупинився?! — важко дихаючи, запитала Туня.
   — Я обіцяв, що ти проведеш цю ніч сама. — Він провів пальцями по її розчервонілій щічці. — Так і буде.
   — Ти знущаєшся?! — її обуренню не було меж. Увірвавшись у спальню, оволодівши її губами, розбурхавши шквал бажання – він просто усе зупинив. І це все?
   — Ні. Просто… Я поважаю тебе і повинен поважати обіцянку, яку дав на передодні. — Він хотів її поцілувати, але вона зробила крок назад.
   — Але ж ти бачиш, що я теж цього хочу.
   — Бачу. — Паскуале був на сьомому небі від щастя, коли почув її зізнання. — Але я хочу, щоб ти знала, що можеш мені довіряти, тому…
   — Тому… Залиш, будь ласка мене саму. — Її очі наповнились сльозами. Уперше вона так хотіла чоловіка і була готова до свого першого разу, а він…
   — Вибач мене, я не хочу тебе ображати. Я навпаки хочу, щоб ти знала, що я не такий, як ті кого ти зустрічала. Я дуже тебе хочу і дуже хочу доказати тобі, що усе це серйозно. Усе, що відбувається між нами серйозно.
   — Дякую. Але зараз, я б хотіла побути одна.
   — Гаразд. — Він вийшов і зачинив по собі двері.
   Тиша у якій залишилась Туня, давила на голову. Вона розуміла, як шляхетно він вчинив, але жіноча гордість була зачеплена. Всівшись на ліжко, Туня прокручувала те, що сталось і зрозуміла свою неправоту. Паскуале вчинив правильно і по чоловічому тримав свою обіцянку. Раніше вона отримувала обіцянки, які і «мізинця не коштували» і була розчарована тим, що чоловіче слово нічого не варте. А зараз, коли є приклад «іншого боку медалі», вона вчинила не гарно, прогнавши Паскуале зі спальні.
   Паскуале тим часом стелив собі на дивані і гадав, що він бовдур із бовдурів. У його руках була дівчина, яка так само хотіла його, як і він її. А що зробив він?! Відштовхнув дівчину. Бовдур! Але з іншого боку, він хотів, щоб вона вірила йому і знала, що може довіряти.
   Прийнявши душ, Паскуале влігся на дивані, але сон ніяк не хотів навідуватись до нього, так само, як і до Туні.
   Ніч, яка не давала заснути – вимагаючи, щоб її не марнували.