Глава 11

Значить вона дійсно не отримувала тої уваги, на яку заслуговувала. — Треба це виправляти.
   — Можливо мені це не потрібно. — Сумно сказала вона, обманюючи саму себе.
   — Погані у тебе були кавалери, якщо ти не бажаєш флірту і уваги. Тобі це потрібно, як кожній дівчині. Просто тобі треба показати, як правильно це може бути.
   — Ми дійшли. Може опустиш мене? — це було риторичне запитання. Вона хотіла, як найшвидше змінити тему і встати на свої в’ялі ноги.
   Він навіть не збирався її ставити на землю. Паскуале все так само, тримаючи її на руках, сів на лавку під романтичним, тьмяним світлом  ліхтаря.
   — Паскуале… — вона хотіла звільнитись, але цим зробила лише щільнішим їхній контакт.
   Хлопець міцно притиснув Анастасію, утворивши кайданки довкола її талії. Тепло Анастасії, тремтячий голос і тихе зітхання, коли він притиснув її до себе, зводили його з розуму. Його погляд опустився на її пухкі, полуничні вуста.
   Вона не обминула його погляду і теж подивилась на його гарні окантовані губи. Так, вона хотіла отримати цілунок. Хотіла відчути тепло його губ, скуштувати їх на смак, але… зараз не час.
   — Я хочу поцілувати тебе. — Знову зізнання, яке зробило свою справу. Анастасія знову почервоніла. На цей раз він бачив, як червоніють щічки дівчини, як тремтять рожеві вуста і відчував її прискорене дихання.
   — Вибач, але… — вона широко відкрила очі, коли його гарячі, наполегливі губи торкнулись її губ.
   Анастасія уперлася долонею об його груди, протестуючи його зухвальству.  Дика суперечка розуму і тіла просто зашкалювала. Але вже через декілька довгих секунд, його тіло підкорило її тіло. Битва видалась швидкою. «Білий прапор» майорів у руках хлопця.
   Її вії опустились і торкнулись його обличчя, він ледь усміхнувся.
   Як давно її ніхто не цілував. Боже, як же це чудово відчувати тепло, ласку і неймовірно майстерний поцілунок. Хвилююче, ніжне і таке солодке поєднання захопило Анастасію. Його жвавий язик стрімко захопив її ротик, а руки ще сильніше притиснули дівчину до себе. Його рука піднялась на потилицю Анастасії. Знайшовши прядку, яка вибилась з хвостика, він грався з нею, накручуючи її на палець.
   Вона застогнала, коли його цілунок став швидким і водночас таким який зупиняє час. Її солодке зітхання побудило його оволодіти ще сильніше, ще наполегливіше ніжним ротиком.
   Не втримавшись, він майже заричав їй у губи, коли її язичок почав досліджувати його навзаєм. Дія її поцілунку була настільки величезна, що він навіть трохи розгубився. Ще ніколи йому не доводилось відчувати стільки нестримного бажання. Ще ніколи він не хотів кимось так володіти, як цією тендітною красунею.
   Губи пекли вогнем. Випробування диханням було на грані. Лише тоді, коли Анастасія застогнала від того, що він потягнув її за нижню губу, їхній поцілунок припинився. 
   Дівчина нахилила голову, вона не могла подивитись йому у вічі. Її порив був таким же чесним, відкритим та щирим, як і його. Окрім цього – цілунок був настільки пристрасним та палким, що дівчина злякалась власних бажань. Її тіло нило від незвіданого бажання, яке відзивалось унизу. Він розбудив у ній те, про що вона навіть не здогадувалась. Жіночність. Пристрасть. Бажання.
   — Анастасія. Це було неймовірно. — Важко дихаючи, мовив він. — Ти дуже добре навчилась приховувати свою пристрасну вдачу, — він провів кісточками пальців по її плечу, — але я радий, що вона вивільнилась зі мною. — Хлопець не розумів, чому вона опустила очі. Усе, що відбувалось між ними було природнім і бажаним для обох. Він відчув це. — Mia bellissima Anastasiya4. — Обережно двома пальцями він підняв її за підборіддя і вони зустрілись очима. — Що сталося? Тобі щось не сподобалось?
   — Усе добре. І поцілунок був… — вона соромилась своїх бажань. Вона цілувала чоловіка, якого уперше бачить. Це для неї все незвично. Їй ще не доводилось пізнавати пристрасть з такого боку. Але тепер вона замислилась, а чи була у її житті нестримна пристрасть, дике бажання і збудження? Після цього поцілунку Туня зрозуміла - те, що вона колись вважала пристрастю, нею не було. Паскуале явно дав зрозуміти, що таке палати від поцілунку. — Цей цілунок був… Неймовірним. — Зізналась нарешті вона.
   — Я поспішив?
   — І так, і ні.
   — Хочеш поверну тобі поцілунок? Але для цього нам знову треба усе повторити. — у його очах застрибали лукаві вогники.
   — Давай це залишимо на потім.
   — А буде потім?
   — Я покладаюсь на долю. Тому…
   — Якщо буде знак, ти мене поцілуєш?
   — Є така ймовірність. — На її обличчі з’явилась зніяковіла усмішка. — Вже пізно. Мені треба додому. — Вона хотіла встати, але він не дав.
   — А як же вечеря? Ми навіть не побалакали нормально, не пізнали одне одного краще. — Він грайливо підняв брову. — Хоча, як сказати. Мені сподобалось пізнавати твої губи.
_____________________________    
4 Mia bellissima Anastasiya (пер. з італ.) – Моя красуня Анастасія.
   Анастасія облизала механічно губи, згадуючи про дивовижний цілунок Паскуале. Її пульс почастішав.
   — Іншим разом.
   — Тоді може завтра? — його надія на її згоду була по-дитячому наївна.
   — Завтра… завтра, я не зможу. Вибач.
   — Якщо ти працюєш, я зайду по тебе після роботи.
   — Я завтра буду занадто втомлена, щоб бути гарною компанією. — Дівчина згадала, що завтра перед роботою в кафе вона хоче спробувати свої сили на алеї.
   — Ти знайшла ще одну роботу? — Паскуале дивувався, як така тендітна, ніжна дівчина справляється з таким вантажем роботи. — Ти ж звільнилась з магазину? Правильно?
   — Так. — примружившись, вона запитала. — Звідки ти знаєш?
   — Пам’ятаєш, я казав тобі, що шукав тебе. Так от, я був на твоїй колишній «відтепер» роботі. Доречі чому ти пішла з роботи? Чи тебе звільнили?
   — Я сама пішла. Це не моє.
   — А завтра ти працюєш у кафе?
   — Так. Але у мене є ще одна ідея. — Вона зраділа наступній думці і усміхнулась. — Завтра я спробую свої сили ще де в чому. Надіюсь вийде.
   — Розповіси мені, що у тебе за ідеї такі?
   — Поки що ні. — Її усмішка зникла. — Можливо у мене взагалі не вийде те, що я запланувала. Останнім часом – саме так і виходить.
   — А якщо вдасться, розповіси?
   — Так. — Туня подивилась у його неймовірно світлі очі, які були наче магніт і промовила: — Я маю іти.
   — Я проведу тебе. І ще хоч трохи побуду з тобою, la mia bellezza.
   — Переклади, що ти зараз сказав. — Вона зацікавлено чекала на його слова.
   — la mia bellezza, означає моя красуня.
   Анастасія зашарілась і тихо повторила:
   — Мені пора.
   Він розвів руки, даючи змогу їй встати з його колін і звільнитись від міцних обіймів. Хлопець заплющив очі і вдихнув аромат її волосся, коли рудий хвостик торкнувся його щоки. Йому так не хотілось її відпускати. Волосся Анастасії – нагадувало весняний цвіт, обійми були гарячі, як літній день, а її губи – наче спілі ягоди, які хотілось заціловувати до забуття.
   — Я хочу запросити тебе на справжнє побачення. — Він узяв її маленькі, ніжні рученята у свої міцні, чоловічі руки.
   Його доторки, ніби струмом розносились по усьому тілу. Що з нею робить цей чоловік? Чому вона так легко піддається його шарму? Чому не може встояти перед загадковим поглядом? А навіщо? Навіщо упиратись? Навіщо зупиняти свої бажання? Вона давно не відчувала себе справжньою дівчиною. Давно не була на побаченнях. Все було давно.