Глава 7

   Паскуале пройшовся по рядках відділів, і його серце ні на жарт розхвилювалось. Де Анастасія? Чому ніде її нема?
   — Доброго дня. — Привітавшись, він додав: — Ви не підкажете, учора тут працювала дівчина на ім’я Анастасія, де вона зараз?
   У Дани відвисла щелепа. Перед нею стояв неймовірно сексуальний чоловік, з темним, як ніч волоссям, у білій сорочці, з квітами і запитував про Настуню. Нічого собі!
   — Вона… Вона…
   — Що вона? — підштовхнув він.
   — Її… Її…
   — Ну? — очікуючи на повільну відповідь, хлопець прокашлявся.
   — Вона звільнилась. — Нарешті голос Дани прорізався.
   — Як?! Коли? Чому? Що сталось? — шквал запитань ошелешив не тільки Дану, але і Полю, яка йшла повз них.
   — Ну… — його врода не давала змоги правильно та швидко висловлюватись.
   Бачачи, як Дані тяжко дається розмова і у неї справжній ступор, Поля тихо промовила:
   — Вона щойно звільнилась. З магазина вийшла пів години тому. — Як для сірої мишки вона впоралася з хвилюванням і поговорила з незнайомцем. У порівняні з Даною, вона виявилась щебетункою.
   — А куди вона пішла? — він хвилювався, що ніхто на це запитання йому не відповість.
   — Не знаю. — Знизивши плечима, сказала Поля.
   Саме цього Паскуале і боявся. Як тепер він взнає, де її шукати?
   — Подумайте ще, можливо, вона все-таки сказала, куди збирається?
   — Ні. — Похитавши головою, Поля додала: — Мені шкода.
   — І мені. — Він важко та з сумом зітхнув. — Дякую, дівчата. Вибачте, що відволік. На все добре. — Він повернувся і попрямував до дверей.
   — Зачекайте! Зачекайте! — Поля крикнула, і зніяковіла, вважаючи, що це було занадто голосно. Але вона згадала дещо дуже важливе. Це допоможе хлопцю знайти Настуню.
   Паскуале завмер, потім швидко обернувся на голос дівчини.
   — Ви щось згадали? — з надією в очах, запитав він.
   — Так. Вона працює сьогодні у кафе під назвою «Аppetito piacevole».
   На радощах Паскуале обійняв дівчину і мовив:
   — Я Ваш боржник! Дякую! — усміхаючись від чудової звістки, він ще раз додав: — Дякую!
   — Хай Вам щастить! — Поля раділа тому, що можливо вона допомогла зустрітись закоханим.
   Дана похитала головою, нібито проганяючи дурман.
   — Ну і красень! Вау! — підходячи до Полі, дівчина облизала губи.
   — Дано, ти чому не сказала, що можеш знати де Настуня?! Ти ж живеш з нею під одним дахом! — спантеличено запитала вона.
   — Я дивилась на нього і… забулась про усе інше.
   — Ти розумієш, що цей хлопець шукав Анастасію не просто так? Мабуть вона йому сподобалась. Я бачила його вчора у магазині.
   — І ніхто мені нічого не сказав?! Чому? — обурення вдарило у скроні.
   — А що було розповідати?! — знизивши плечима, Поля усміхнулась. — Якщо є щось розказати, то це не до мене – це до Настуні.
   — Вона мені все сьогодні розповість. От вже таємнича дівчина. — Сказавши це, Дана розвернулась і пішла до стенду з пінками для ванни.
   Поля засміялась і попрямувала на касу.

   Туня сиділа на лавці, вже майже годину. Роздуми довкола того, що ж робити далі, не полишали її ні на мить. Вона хотіла малювати, але де цим займатись? Можливо портрети на замовлення через інтернет. Але у неї навіть ноутбука нема, про який інтернет може йти мова. Хоча можна дати оголошення через телефон. Можна спробувати, шанс є шанс.
   Встаючи з лавки, Туня вирішила пройтись по алеї між деревами. Сонце почало пригрівати, але у тіні могутніх кленів і білих хмарок – день був доволі свіжим. Анастасія підняла очі до гори, зелена завіса гілок тихесенько шелестіла від грайливого теплого вітерця. Скрізь густе листя виднілись білі хмаринки, які нагадували солодку вату. Сама природа нагадувала Туні, що вона художниця. Усе навколо до неї наче гомоніло намалюй мене. Дівчина згадувала ті дні, коли вона була підлітком. Друзів майже не було. Надмірна сором’язливість не давала їх здобути. Переваги відлюдька були тим, що Туня знаходила себе у малюванні і бачила світ з іншого ракурсу. Їй подобалось спостерігати за навколишнім світом, щоб потім відтворювати усе побачене у картинах. А чого не бачило око, можна було вигадати. Світ мистецтва давав змогу поринути підлітку у світ, де є щось казкове, незвідане та яскраве.
   Згодом, у її дорослому житті з’явились люди, яких вона могла назвати друзями. Вона раділа, що попри свою сором’язливість до неї почали тягнутись люди.
   Туня пам’ятає, як зраділи батьки, коли вона привела на Різдво свою подругу Дану і друга «Шерлока».
   Коли Туня зайшла на кухню по хліб, мама стояла біля вікна і тихо плакала. Вона усім серцем раділа, що у дочки попри олівці та полотна з’явилось ще щось дуже важливе – дружба. Але материнське серце бажало, щоб дочка знайшла кохання, справжнє таке, як у них з батьком. Мама розуміла, що якщо зроблений один крок, буде і інший. Настуня обов’язково знайде людину, яка зачарує її серце.
   Дівчина відчувала, як її матір пишається нею. Так, Туня поборола, свою дитячу невпевненість та надмірну сором’язливість. Це було завдяки тому, що світ показав їй, як це бути дорослою. Коли вона опинилась одна у чужому місті, де треба було приймати самостійні рішення, у цю саму мить все змінилось. Подорослішавши у мить, вона вирішила для себе, що не розповість і не скривдить батьків розповіддю про те, що її не узяли в художню школу. Вона впорається. І батьки будуть пишатись нею. Так, спочатку вони будуть ображатись, що вона не зізналась, але згодом вони усе зрозуміють.
   Туня повернулась зі спогадів і роздумів у реальність. Ідучи алеєю, вона помітила, як тут багато музик. Хтось грав на гітарі неймовірно романтичний мотив, а відходячи за декілька кроків, було чутно магічну індіанську мелодію. Дівчина зупинилась послухати етнічні та такі космічні звуки Сампоньї3. Її зачарував цей виступ і вона діставши з кишені п’ять гривень, поклала їх музикантам у капелюх. Вона усміхнулась, коли два чоловіки вклонились головами.
   Анастасія наче приросла до місця, коли побачила навпроти себе трійку художників, біля яких сиділи на стільцях замовники-натурники. Її наче осяяло. Вона теж може тут писати. Ось її місце. Улюблена справа і які не які гроші. Туня зітхнула з полегшенням від того, що їй не потрібно буде шукати нову роботу в якомусь із магазинів. Робота на алеї - це практика, гроші і відпочинок.
   Сьогодні прийдучи з роботи, вона підготує усе, що їй буде потрібно для малювання. Треба буде підточити усі олівці, скласти аркуші і дістати з полиці невеличкий мольберт.
   Анастасія сяяла, як полудневе сонце. Можливо Львів її нарешті прийме, як художницю. Ці думки зігрівали її та давали надію, що усе вийде.
   Подивившись на годинник у телефоні, вона зрозуміла, що слід повертатись додому. Треба щось поїсти і йти на роботу. Розвернувшись на сто градусів, Туня з гарним настроєм попрямувала назад.
____________________________
3 Сампоньо (сампоньо, сампоньо; індіанська однорядна або дворядна флейта). Сампонья одна з видів Флейта Пана - багатостовбурна флейта, що складається з декількох трубочок різної довжини. Нижні кінці трубок закриті, верхні відкриті. Звук утворюється шляхом направлення струменя повітря на край трубки. Кожна трубка видає один основний тон.