Глава 4

   — Чекаю. Цікаво, яку піцу ти мені обрала. — Потираючи руки, хлопець з цікавістю дивився на Анастасію.
   — Побачиш. — Грайливо мовила вона. — Скоро буду.
   Знову зайшовши до кухні, Анастасія вдихнула Божественні аромати.
   — Ось! — Рустем, посунув піцу «Кальцоне», зроблену за смаковими уподобаннями Настуні.
   — Ммм… Смакота! Який аромат! Пальчики оближеш! — невгамовно розхвалюючи шеф-кухаря, дівчина вертіла піцу у руках.
   — Піца, як піца. — Зашарівся він. — Біжи вже. — Підштовхнувши її він додав: — Колу не забуть.
   — Ну щоб я без тебе робила?! — пославши повітряний поцілунок, вона зробила обличчя чоловіка червоним, як томатна паста у піці.
   Ідучи між столиками з «Кальцоне» і Колою у руках, вона гадала чи сподобається сусіду її вибір.
   — Ммм… Як смачно пахне, а яка краса! — голосно ковтнув він.
   — Надіюсь буде до смаку. — Вона затрималась біля його столика, щоб впевнитись чи йому до вподоби піца.
   «Шерлок» узяв шматок «Кальцоне» за яким потягнувся сир і нарешті відкусивши його, мовив з набитим ротом:
   — Це шупер! Клаш! — ледь вимовляючи слова, він проковтнув неймовірної смакоти піцу.
   — Це якась нова мова? — засмівшись вона додала: — «Шупер» та «Клаш» - це щось новеньке. — Не перестаючи сміятись, Настуня сяяла від хорошого настрою.
   — Так, це мова «задоволення»! — знову відкусивши шматок, він облизав губи.
   — Ух ти. Цікаво.
   — Передай шеф-кухарю, що це, — показуючи на шматок гарячої, духмяної піци, ­— ШЕДЕВР!
   — Так і передам. Тепер маю бігти.
   — Звичайно, красуне. Дякую.
   — Смачного!
   Він хитнув головою «дякую» так, як рот був знову повний їжею.
   Коли Анастасія повернулась у царство Рустема, вона побачила маленьку піцу «Кальцоне» і здивовано подивилась на шефа.
   — Що завмерла?! — запитав він.
   — Піцу не замовляли. — Знизивши плечима, вона здивовано продовжувала дивитись на вусаня.
   — Це тобі. — Чоловік одразу відійшов, щоб не отримувати подяку за таку, як йому здавалось дрібничку.
   Анастасія завмерла. Цей жест був для неї наче вогник, який зігрів її серце. У очах показались сльози. Вона так розчулилась, що кинулась йому на шию.
   — Дякую, Рустемчику! Дякую, за твою доброту.
   — Ну, ну дівчинко… Не треба… Не плач. — Він не зміг втриматись, щоб не обійняти її навзаєм. — Витирай свої гарні оченята і їж поки не охолонуло. Швидко! Бо зараз цією рукою, — він відсторонився і підняв долоню, — покараю, як дитину.
   — Не треба, не треба. — Її сміх залив увесь невеличкий простір кімнати. Вона узяла шматок піци, спеціально зробленої для неї і задоволено замурликала від першого укусу. — Смакота! Ммм неймовірна, смакота.
   — Я радий, дитинко, що догодив. — Його розуміючи очі, затуманили емоції. Дивлячись на Настуню, він згадав свою доньку, яка живе за кордоном. Дилія, приїжджає кожного року до них з матір’ю, але цього замало. Але серце раділо, що скоро її навчання у Лондоні закінчиться і вона поверниться додому.
   — Ммм…. Ммм… — мурликаючи та насолоджуючись, Настуня виказувала свій захват.
   Насмакувавшись витвором шеф-кухаря, Анастасія побігла до столиків, які обслуговувала. За столиком, де була сім’я залишили двадцять гривень чайових. Це викликало усмішку у дівчини.
   — Красуне, я вже іду. Дякую за смачнючу піцу. — Він розрахувався і узяв її долоню у свою міцну руку. — А це тобі. За дивовижний смак.
   — Ні, ні, і ще раз ні. Як тобі не соромно?! — запротестувавши, вона віддала ті п’ятдесят гривень чайових, які він так моторно вклав до її жменьки.
   — Анастасіє! — він насупив свої чорні, як ніч брови. Його аристократичний ніс хотів її вколоти за ці безглузді протести, які вона влаштувала. Зелені очі з поглядом, як у гіпнотизера, хотіли вмовити її узяти «подяку». — Перестань бути вередункою. Тобі це не пасує. — Він трохи понизив тон, а на обличчі з’явилась подоба усмішки.
   — Давай так, я не беру твоїх грошей, а ти мене пригостиш якось ролом з начинкою курочки і салату.
   — Отим, що ми куштували за будівлею моєї роботи?
   — Саме так! Я від них у захваті!
   — Домовились! — він зрозумів, що його боротьба буде програна, тому уступив і сховав гроші до кишені.
   — От і добре!
   — Дівчино, можна Вас? — покликав новий відвідувач.
   — Так. — Повертаючи голову у бік молодої пари, усміхнулась вона.
   — Добре, красуне, біжи до праці. Але не забуть про обіцянку. — Торкнувшись її плеча, він усміхнувся.
   — Не забуду! Па-па.
   — До зустрічі.
   Анастасія пішла до парочки, яка жваво щебетала, а Остап вийшов із закладу.

   Гепнувшись на диван, Анастасія раділа, що змогла дійти додому попри нестерпну втому. Хотілось лише гарячий душ і спати.
   — На тебе сумно дивитись. — Даючи чашку гарячого зеленого чаю, промовила Дана.
   — Я гадала ти будеш у свого коханого. — Узявши з рук подруги чашку, вона закусила губу. — Ай, гаряче.
   — Ні. — Посумнішала дівчина. — Його батьки повернулись раніше.
   — Господи, як я втомилась. Сил нема, навіть щоб сьорбнути чаю.
   — Але потрібно. Випий – це тебе збадьорить.
   — А ще мене збадьорить ­– гарячі струмки душу.
   — Допивай чай і біжи у ванну.
   — Ти вже була у душі?
   — Так. Доречі, я купила на зарплатню: яєць, кави, чай, печиво і газовану воду.
   — А… Ти…
   Дана знала, що саме турбує Настуню, тому відповіла на запитання, яке вона не встигла промовити.
   — Я помила яйця, перед тим, як зложити їх до холодильника. А з пачок зняла целофанову упаковку.
   — Дякую. — Щиро мовила вона.
   — Без проблем. — Не менш щиро сказала Дана.
   Повільно сьорбаючи гарячий чай, Анастасія ледь не відключилась. Але тіло благало гарячого душу.
   — Дякую за чай.
   — Будь ласка. — Дана встала з крісла, у якому сиділа навпроти подруги і узявши порожні чашки, пішла до кухні помити їх.
   Тим часом, Анастасія зняла джинси та майку, узяла рушник і попленталась на своїх змучених кінцівках до ванної. Вже майже три місяці, день за днем, вечір за вечором нагадували одне одного. Монотонність. А ще кожну ніч нагадувало про себе безсоння, попри те, що тіло було надзвичайно втомленим, розум працював і надалі. Скоріш, це сумління не давало спати. Брехати власним батькам, це на неї не схоже. Але, Настуня хотіла виправдати сподівання мами і тата, тому, як то кажуть «ціль виправдовує засоби». Звичайно, ціна за це не мала – картання самої себе.
   Як тільки перші гарячи каплі торкнулись втомленого тіла, задоволення розлилось від маківки до пальчиків на ногах. Намиливши себе смачним гелем для душу, вона втягнула носом і солодко зітхнула. Від водних процедур завжди ставало легше, і цього разу це теж стало не винятком.
   Помивши новий тюбик пасти з милом, тільки після цього вона почистила зуби. Намиливши пінкою обличчя, вона змила ту легку косметику, яка була на ній. Витершись рушником, дівчина одягла легку, недорогу нічну сорочку і пішла до кімнати.
   — Ти уже лягла. — Усміхнулась Настуня, дивлячись, як Дана завернулась калачиком на сусідньому дивані.
   — Ага. — Сонно відповівши, Дана накрилась з головою.
   — Добраніч.
   — Добраніч. — Прозвучала, тиха відповідь.
   Лежачі у ліжку у спогади Анастасії увірвався образ «захисника». За неї заступився красивий, сексуальний чоловік – це їй лестило.
   Шкода, що цей красень, не міг затриматись на довше. Анастасія замурликала, згадуючи його міцні руки, чорні коси і блакитні очі. Одна коротка зустріч, але саме ця зустріч заполонила її нічні мрії.
   Чому б не насолодитись фантазіями, у яких буде цей красень. Це її думки, її бажання – тут можна все. Навіть палко покохатись з незнайомцем.
   Саме з такими сексуальними картинками у голові Анастасія незчулась, як заснула.