Розділ 4

– Тихіше, кохана, – сказав Костя. – Нам доведеться побути тут ще кілька годин, а потім мій приятель приїде та вивезе нас із цього клоповника. Будь ласка, давай обійдемося без істерик. Залишилося потерпіти зовсім небагато. Найгірше позаду. Я теж не в захваті від того, що нам треба стирчати в цій нічліжці. Але зараз саме тут найбезпечніше місце. Тут мене точно ніхто не шукатиме.

Костя це сказав не мені. Він звертався до іншої дівчини. Тієї дівчини, яку обіймав прямо зараз. На моїх очах. Він схилився та збирав губами сльози з її заплаканого обличчя. Вони обидва стояли так, що не могли побачити мене в темному коридорі. Але я могла все чудово спостерігати. В деталях розгледіти. Дивилась та не вірила.

Може, мені здалося? Може, тут якась помилка? Чи я все неправильно зрозуміла?

Як таке взагалі можливо? Що відбувається?

– Я втомилася, Костю. Це кошмар. Особливо ця моторошна квартира. Я знала, що ти підібрав собі дешеву дівку. Але тут... тут що, бомжі живуть?

Квартира, де ми з тіткою Раєєю жили, не блищала розкішшю. Ось тільки тут завжди було чисто. Хоча так, меблі дешеві і старі, ніякої дорогої техніки. Але ми без усіляких наворочених приладів нормально справлялися.

– Елла, заспокойся. Яка різниця, де ми будемо перед вильотом? Головне, що Лютий не здогадається приїхати сюди.

– Ти впевнений?

– Звісно. Угода пройшла вдало. Цей громила ні про що не здогадався, вважає, що реально покарав мене.

Угода?

Моє серце болісно затремтіло. Горло стиснуло ще сильніше, а груди роздирало від болю. Шок накрив із новою силою.

– Ох, Костю, це все нескінченний жах. Я досі не розумію, чому цей моторошний тип взагалі до тебе причепився.

– Не знаю, Елла, – зітхнув мій наречений. – Лютий давно сказав мені, що я маю віддати йому свою наречену. Тоді я вважав це за жарт. Чорт, я й не думав, ніби взагалі вирішу одружитися. Не той спосіб життя вів, сама пам'ятаєш. До того, як я тебе зустрів, про серйозні стосунки не йшлося. А тут, місяць тому, варто було раптом придбати обручку для тебе, як одразу заявився Лютий з погрозами. Нагадав про нашу угоду. Хоча я на таке не погоджувався. Але хто посміє відмовити цьому психу? “Ні” на його наказ – однаково, що свідомо підписати смертний вирок. Я навіть не сумніваюся, він би забрав тебе з-під вінця.

– Може, так і варто було вчинити, – задумливо промовила дівчина.

– Ти серйозно?

– Ну а що? Це краще ніж терпіти твою безглузду виставу, збоку спостерігати, як ти трешся поряд з тією нікчемною дівкою. Думаєш, мені було приємно бачити, на кого ти мене проміняв?

– Елла, кохана, як ти можеш? – Костя засміявся. – Реально думаєш, я відчував хоч якісь почуття до тієї дворняжки?

– Ну ти ж був із нею цілий місяць. Обіймав її. Давав файні обіцянки. Пестив цю бліду міль.

– Та я її навіть не цілував! Навіть не тягнуло. Нес їй всяку нісенітницю, а вона вірила. Повна дурниця. Все виявилося навіть легшим, ніж я думав.

– Хіба вона тобі не подобалася? Зовсім?

– Та мене нудило від її тупої наївності. Для справи вона підійшла ідеально. На неї чоловіки ніколи раніше уваги не звертали. Кому потрібна така селючка? Так що нічого не варто запудрити їй мізки.

– Це ти спритно придумав. Кинув мене, почав стосунки з нею. І зрештою віддав її, а не мене. Але я все одно не можу зрозуміти. Навіщо Лютий це все затіяв? Ти йому колись дорогу перейшов? Чи був у боргу перед ним?

– Ні. Ти що! Чи став би я вести справи з карним злочинцем? Ніколи! І грошей би в нього не позичав. Говорю тобі, він відбитий псих. Відморозок. Марно шукати логіку в його вчинках.

– Ну добре. Слухай, а ця… тітка твоєї нареченої, – дівчина гидливо скривилася і смикнула плечем. – Вона сюди не заявиться?

– Ні, я її притримав, – Костя знову засміявся. – Зачинив у надійному місці. Потім відпущу. Нема чого їй під ногами плутатися. Тітка закотила б істерику, помчала в поліцію.

– А твоя наречена сама туди не піде? Коли Лютий її відпустить, вона на вас двох заявити може. Розкаже там про вашу угоду без її згоди.

– Елла, припини, – відмахнувся. – Невідомо, коли Лютий її відпустить. І якою вона вийде від нього. Якщо взагалі вийде живий. Він із дівками не церемониться. Якщо вона йому хоч слово проти скаже, отримає від нього так, що мало не здасться. Б'юся об заклад, Лютий знайде чим із нею зайнятися. І це точно не обговорення нашої угоди. За його поняттями жінка взагалі рота відкривати не повинна. Без наказу.

Голос Кості звучав абсолютно байдуже. Цинічні слова підтверджували, що весь цей час моєму нареченому було начхати на мене.

Як він міг? Як?! Стільки брехні…

Гнів затопив розум. Я потяглася вперед, зробила крок у бік пари, що обіймалася прямо переді мною.

– Гаразд, вистачить нам про справи, кохана, – продовжив Костя. – Ти головна жінка мого життя. Інших обговорювати нема сенсу.

Його слова поранили мене фізично.

Я так і не змогла підійти ближче. Застигла на місці, не наважувалась навіть ворухнутися. Я буквально заледеніла. Просто дивилася, як він далі цілував та обіймав ту, яку справді ковав увесь цей час.

Що я могла вдіяти? Та й навіщо?

Костя цинічно використав мене, віддав невідомому та небезпечного чоловіку, який не викликав нічого крім страху.

А ще – Костя десь утримував мою тітку. Нерозумно витрачати час на з'ясування стосунків, коли все так складається.

Я постаралася якомога тихіше покинути квартиру, нічим не хотіла видати свою присутність тут. Вийшла в під'їзд та затиснула рота долонею.

Ні, плакати в мене теж немає часу. Не можна. Потрібно рятувати тітку Раю.

Я спустилася вниз, обмірковувала план подальших дій. Поки що бачила єдиний шлях.

Потрібно зараз же звернутися до поліції. Розповісти там всю правду. Інших варіантів немає. Я не могла сама протистояти злочинцям та сподіватися, що мені раптом пощастить.

Я готова дати свідчення проти Лютого. І проти Кості. Він викрав мою тітку, він утримує її десь і це явно ненормально.