Розділ 3

Деякий час я просто блукала по кімнаті. Вивчати тут нема чого. Масивна дубова шафа, в якій опинився чоловічий одяг. Пара крісел, величезна тумба. Вхідні двері. Ванна кімната, звідки чітко долинав шум увімкненої води.

Лютий справді приймав душ. От би він лишився б там довше. На всю ніч! А краще взагалі назавжди. Але я розуміла, що мені так не пощастить.

Наблизилася до вікна, розгледіла металеві ґрати. Те, що було за склом, виявилося неможливо зрозуміти. Занадто темно зовні.

Я зітхнула та відійшла убік, опустилася на край ліжка. Нервово стиснула края куртки, намагаючись стягнути їх щільніше.

Звук відчинених дверей змусив підскочити на місці. Спочатку я заледеніла, відразу вирішила, це Лютий вийшов із ванної кімнати, але ні. То зовсім не ванна кімната розчинилася.

Я підвела голову та побачила на порозі високу та струнку дівчину. Вона тримала щось у руках. Здається одяг.

Незнайомка зачинила двері з таким гуркотом, що я знову здригнулася. Якщо спершу її можна було прийняти за служницю, то тепер стало зрозуміло, вона вважала себе повноправною господаркою.

І я нічого не мала проти. Мені хотілося опинитися якнайдалі від цього місця. Будь-якою ціною.

Дівчина рушила вперед. Ефектна брюнетка. Дуже гарна. Побачивши її, в голові відразу спливли слова Лютого "у тебе і потриматися нема за що". Спливли на поверхню ті слова просто тому, що у цієї дівчини точно було за що потриматися.

Вона була худорлявою, але при цьому мала виразні вигини. Її відверте вбрання нічого не приховувало. Червоне плаття обтягувало тіло як латексна рукавичка.

– Освоїлася? – різко запитала незнайомка. – Вже й на ліжко до нього застрибнула. Спритна ти, хоч на вигляд і не скажеш. Звичайна бліда миша.

– Що?                                                                  

Від шоку я навіть підвелася.                                   

– Нічого, – похмуро заявила дівчина та жбурнула те, що тримала в руках. - Можеш перевдягтися. Чи приємніше бути у його куртці?

Вона дивилася на мене так, ніби бажала мені повільної та болісної смерті. Якби поглядом можна було вбивати, я б і секунди тут живою не протрималася.

– Гаразд, я тебе навіть розумію, – дівчина зневажливо скривилася. – Ти таких мужиків у своєму житті ніколи не бачила. А якщо й бачила, то уваги від них, напевно, не отримувала. Дуже високо ніс не задирай. Надовго ти тут не залишишся.

– Я хотіла б піти прямо зараз.                                    

– Справді? – з явною недовірою спитала вона. – Щось не дуже тягне на правду. Я вже й нові речі тобі принесла, а ти все ще обтираєшся в його куртці.

Мені б дуже хотілося позбавитися одягу Лютого, але опинитися в напівголому вигляді перед цією незнайомкою я не збиралася.

– Сама розберуся, що мені робити, – холодно сказала я, схрестивши руки на грудях.

– Ти занадто пихата.                                              

– Не ваша справа.                                                      

– Продовжуй у тому ж дусі, – вона засміялася. – Лютий покірних любить. Будеш зухвало поводитися, швидко звідси вилетиш. А взагалі тобі й так нічого не світить. Ти йому зовсім не підходиш.

Ось з останньою фразою незнайомки я була згодна цілком та повністю. Поки що я зовсім не розуміла, що тут роблю. Навіщо я цьому бандиту?

Виявляється, у нього вже є обраниця. Ну чи як її назвати? Коханка? Дружина? Розбиратися у всьому цьому я не збиралася.

– Така бліда, – гидливо простягла дівчина, продовжуючи сканувати мене важким поглядом. – Худа як тріска. Ти хоч нічим заразним не хворієш?

– А ви експерт? З особистого досвіду вирішили мене оцінити?

Її гарне обличчя спотворила гримаса злості. Мені навіть здалося, що незнайомка зараз кинеться на мене з кулаками. Але вона примружилася і зашипіла:

– Я ще з тобою розберуся. Присягаюся. Я подбаю про те, щоб Лютий викинув тебе звідси як погану вівцю.

Дівчина вилетіла зі спальні як ошпарена.           

А я перевела погляд на ліжко. Там лежали речі. Якийсь одяг. Судячи з вигляду, абсолютно новий. Я провела долонею по тканині. Найтонше мереживо буквально пестило мої пальці.

Я спохмурніла, вирішила розглянути речі краще. Тут виявилася спідня білизна, шовковий халат і щось подібне до нічної сорочки, але... я б подібне ніколи не одягла. Навіть для першої шлюбної ночі з Костею у мене був у запасі варіант набагато скромніший. А тут же… все біле. Але при цьому дуже порочне. Розпусне. Може, ця його дівчина спеціально вибрала такі речі для мене? Знущалася?

Я зрозуміла, що краще залишитись у куртці. Так, мене дратувало, що я вся пропиталася запахом Лютого, але куртка хоч би приховувала моє тіло. А тут все напоказ буде. Я погано уявляла як постаю перед цим покидьком у такому вигляді.

Я не збиралася нікого провокувати.                           

– Чому нічого не вдягла?                                               

Хрипкий голос Лютого вдарив по спині, мов батіг.     

І як я не почула, що чоловік уже вийшов із ванної? Занадто сильно захопилася розгляданням нижньої білизни.

Я випустила мереживну тканину з пальців і повернулася, щоб зустріти ворога віч-на-віч.

– Я хочу свій одяг носити, – відповіла спокійно. – Я не надягатиму все, що ви для мене особисто оберете.

Лютий посміхнувся.                                                   

Чоловік зробив крок у мій бік, і я на автоматі відійшла назад. Тільки забула, наскільки близько стоїть ліжко, втратила рівновагу та розтяглася на матрасі, застеленому чорними простирадлами.

Куртка розпахнулася. Так недоречно... я поспішно запахнула її, спробувала відповзти подалі.

Лютий з місця не рушив. Завмер у розслабленій позі і просто спостерігав за моїми переміщеннями.

Насміхався.                                                              

Я його ніби веселила. Він ставився до мене так, наче я звірятко, яке він підібрав для розваги.