Розділ 1

– Роздягайся! – наказав незнайомець і рушив уперед, він зайшов у мій номер з таким виглядом, ніби мав на це повне право, а потім пропалив мене наскрізь палаючим поглядом і похмуро продовжив: – Ти моя наречена.

Дихання перехопило, а серце стукало наче шалене. Те, що відбувалося, здавалося мені безглуздим розіграшем.

Костя любив пожартувати. Напевно, зараз він увірветься сюди разом із друзями та посміється з моєї реакції. Точно, інакше й не може бути.

– Ви що, жартуєте? – Прошепотіла я, ледве рухаючи губами. – Мій наречений серйозна людина. У нас сьогодні весілля та…

– Він тебе віддав, – холодно перервав чоловік та підійшов упритул до мене.

Величезний та похмурий. Моторошний. Здавалося, він заповнив собою весь простір кімнати, і мені вже не вистачало повітря. Я просто не могла дихати. Ця людина вселяла жах. Такий високий. Велетень. Ніби весь зі сталевих м'язів звитий. Я ледве діставала йому до плеча. Виглядала зовсім крихітною поряд із цим гігантом.

– В якому сенсі? – пробурмотіла ледь чутно. – Що це взагалі означає? Віддав?

– У прямому, – посміхнувся незнайомець, і в очах його спалахнув недобрий блиск. – Я тебе забираю. Прямо зараз. До біса ці ганчірки.

+++

Я мріяла про весілля із Костею. Добрий та ніжний хлопець. Він здавався мені справжнім принцом із казки. Наші стосунки виглядали ідеально. На відміну від інших хлопців Костя ніколи не квапив мене, не сміявся з моїх поглядів, які іншим хлопцям могли здатися старомодними.

Та що там казати. У школі з мене сміялися, бо я ні з ким не бігала на побачення, займалася тільки навчанням. А в універі ситуація краще не стала. Перший курс пройшов спокійно, а потім почалися знущальні глузування.

Чого я лише не наслухалася. І "стара діва", і "синя панчоха". Сніжна королева. Крижана дівка. Все це з однієї лише причини. Я відшила одного з місцевих мажорів і він відігравався як міг, наказав своїм приятелям глузувати з мене через відмову.

Було прикро. Безглуздо це заперечувати. Але я все одно хотіла лише серйозних стосунків. Тітка виховала мене у суворості, намагалася вберегти від дурних вчинків.

Жодних дискотек. Жодних прогулянок до пізньої ночі.

– Ти ще зустрінеш свою долю, – впевнено казала вона. – Нема чого розмінюватися на всіх навкруги. Твій чоловік сам тебе знайде.

Так і сталося.

Якось я зіткнулася з Костею. Прямо на вулиці. Наче в романтичному кіно. Він проїжджав повз і оббризкав мене брудом з калюжі. Так, не надто приємний початок. Але хлопець вискочив із авто, почав вибачатися. Так і почалося наше знайомство.

Костя наполягав на тому, щоб купити мені нове вбрання. Хлопець буквально силою змусив мене зайти до найближчої крамниці і не хотів нічого слухати. Вибрав дорогу сукню.

Слово за слово… і ми домовились про побачення. А далі все стрімко розвивалося. Тиждень – і хлопець зробив мені пропозицію вийти заміж.

– Бачиш, Уляно, все точно, як я казала, – шепотіла тітка, витираючи сльози. – Твоя доля сама тебе знайшла.

– Так, тітко Раю, – кивала я. – Я й сама не вірила, що так буде.

Костя попросив мою руку. Прийшов до нас додому із величезним букетом троянд. Втім, букети він дарував мені постійно. З першої зустрічі. А ще коштовності.

– Дівчинко моя, – шепотів. – Ти така чиста, така світла… як же я радий, що тебе зустрів!

Ми навіть не цілувалися жодного разу. Вирішила, що все буде лише після весілля. Я червоніла, розповідаючи Кості, що взагалі не вмію цілуватися. Ну, так вийшло, що раніше я ні з ким не зустрічалася.

Кілька разів бувало, хлопці затискали мене, лізли з поцілунками. Але нічого, крім почуття огиди, це не викликало. Я просто відверталася та виривалася. Саме так втекла від того пристаючого мажору в універі.

– Нічого страшного, кохана, – посміхнувся Костя і міцніше стиснув мої долоні у своїх пальцях. – Я сам тебе всьому навчу.

Ми ідеальна пара. У цьому я завжди була впевнена. Мій наречений найчутливіший чоловік, якого я зустрічала.

– Ви що, реально навіть не цілувалися? – Здивувалася моя подруга Оля, коли я розповіла їй про майбутнє весілля і запропонувала стати нашою дружкою.

– Ні, але Костя не бачить тут проблеми.

– Ти серйозно?

– Так, а чому ти питаєш?

– Ну, знаєш, молодий чоловік. Скільки йому? Років тридцять? На вигляд нормальний. А нічого не хоче? Навіть не цілує тебе?

– Відносини це ж не лише поцілунки.

– Але всеодно…

– Оль, ми вирішили не поспішати, от і все.

– Він релігійний? У якійсь секті?

– Немає жодної секти.

– Ти впевнена?

– Ну звичайно. Ми постійно проводимо час разом. Він нічого такого мені не казав. Олю, припини. До чого тут секта?

– Не знаю, – знизала плечима подруга. – Намагаюся зрозуміти, чому мужик на кшталт нього так поводиться. Молодий. Привабливі. Багатий. І тут раптом…

– Думаєш, це так незвичайно? – я навіть засміялася. – Ми поцілуємося ще. Просто після того, як нас оголосять чоловіком та дружиною. Це ж романтично.

– Ясно, ви обоє на своїй хвилі, – хихикнула Оля. – Гаразд, схоже, ви і справді ідеальна пара. Такі старомодні. Як із минулого століття вийшли.

– Дивись, ми вже вибрали, куди полетимо.

Я показала Олі готель на Мальдівах, котрий Костя для нас вибрав.

– Круто, – погодилася подруга. – А навчання?

– Так я ж якраз здаю сесію, потім буде вільний тиждень.

– І твій Костя не проти, що ти продовжиш навчатися?

– Ні. Чого б це йому бути проти цього? Я лише на третьому курсі. Треба ж диплом здобути.

– Не знаю, – насупилась Оля. – Повинні бути у чоловіка хоч якісь недоліки. Хтось надто жорсткий, авторитарний. Он як у моєї сестри. Забезпечує її, але й потребує багато. Вона від плити не відходить, величезний будинок прибирає з ранку до ночі. А то ж її коханий чоловік прислугу не терпить. Не хоче ніяких чужинців у хаті.

– Костя не такий.