ДЕМ
— Привіт, я буду за хвилин десять, я вже вдома перевдягаюсь. Пробач, що не подзвонив раніше, поспішав, щоб не втрачати жодної хвилини, думав, що встигну, — сказав я Алісі, коли вона взяла слухавку.
— Ой, а я вже боялася, що ти не зміг приїхати, — сказала вона.
— Загалом, чекай, скоро буду. Цілую, Алісо, — я усміхнувся, коли говорив цю фразу.
— І я тебе цілую, — прошепотіла вона зовсім тихо, я подумав, що мабуть поруч був хтось із батьків…
Я відбив виклик і пішов перевдягатись. Добре, що хоч душ швиденько прийняв, ну, сподіваюсь, її батьки не дуже засмутяться через те, що я запізнився…
***
Коли я подзвонив у її двері, то відчув легке хвилювання. Через це кляте відрядження я не зміг навіть купити квітів для Аліси та її мами… Планував зробити все більш красиво, ну але вже краще так, ніж я б зовсім не прийшов, або затримався на довший час.
Вже за кілька секунд почулися легкі кроки за дверима, вони відчинилися і я побачив Алісу. Вона була в красивій сукні і виглядала дуже щасливою.
— Ти приїхав! — вона підійшла і обійняла мене.
— Авжеж приїхав, — я обійняв її у відповідь. — Правда, без квітів чи ще якогось подарунка, але я відразу з потягу до вас…
— Ходімо, я познайомлю тебе з батьками, — вона взяла мене за руку і повела до кімнати.
Коли ми зайшли до кімнати, я побачив її батьків та стіл з купою різної їжі на ньому.
— Добрий вечір, я — Демʼян, можна просто Дем, і я зустрічаюсь з вашою донькою, — сказав я. — Вибачте за запізнення, мій потяг приїхав всього годину тому.
— Добрий вечір, — батько Аліси потиснув мені руку. — Сідай, ти мабуть зголоднів з дороги!
Увесь цей час її мати мовчки дивилася на мене, як мені здалося, це був зовсім не схвальний погляд.
— Дякую, — відповів я і сів за стіл. — Дуже радий з вами познайомитись.
— І ми раді, — зрештою озвалася мама Аліси. — Пригощайтесь, Дем’яне. Аліса казала, що ви розлучений?
— Сподіваюсь, це не проблема? Я розумію, що ви, скоріш за все, не дуже зраділи, коли дізнались про мій вік і тому подібне, — відповів я. — Але я вже декілька місяців живу сам.
— Та ні, не проблема, — вона підтисла губи. — Я розумію, що коли чоловік залишається сам, то він часто тут же починає шукати собі нову супутницю життя, і це нормально… Але Аліса ще дуже молода, тож…
— Ну, я Алісу не шукав, — я усміхнувся, згадавши, як саме ми познайомились. — Просто ми виявились сусідами... А щодо її віку, — я глянув на Алісу. — Ну, ми не будемо надто поспішати, але можу сказати вже зараз, що я кохаю її.
— Мамо, не потрібно прямо так в лоб допитувати Дем’яна, — не витримала Аліса. — А то він он зовсім розгубився під твоїм натиском…
— І справді, — підтримав її батько, — давайте спершу вип’ємо за знайомство, а там уже якось розберемося, що й до чого…
Далі вечеря проходила більш-менш спокійно. Ми їли, пили наливку та вино, розмовляли на більш нейтральні теми, однак її мати все ще дивилась на мене якось насторожено.
Що ж буде, коли вони дізнаються, що в мене ще й дитина буде? Мені не хотілось про це думати. Однак з іншого боку, я ж не зраджував Алісі, Катя завагітніла до нашого з Алісою знайомства.
— Ти палиш? — запитав мене батько Аліси, встаючи з-за столу і дістаючи з кишені пачку цигарок.
— Ну, хіба що під настрій, — я теж встав з-за столу. — Залюбки складу вам компанію.
— Добре, йдіть, — сказала мама Аліси, — А ми поки приберемо зі столу та подамо десерт до чаю…
Коли ми пройшли на балкон і запалили цигарки, її батько подивився на мене і запитав:
— А ким ти працюєш, якщо не секрет?
— У мене своя будівельна компанія, будуємо приватні будинки за унікальними дизайнами, — відповів я. — Аліса вже навіть допомагала мені з дизайнерськими рішеннями для декількох проектів. От і сьогодні я тільки-тільки приїхав з міжнародної виставки за моєю тематикою, виставка проходила у Львові. Тому трохи затримався.
— Ясно, вона казала, що працює в якійсь фірмі, ну це добре, — він кивнув. — Значить, буде під наглядом. Бо вона дуже наївна, я переживаю за неї..
— Я кохаю Алісу, — сказав я серйозно. — Не думав, що зможу так швидко закохатись після того, як розійшовся.
— Вона теж тільки про тебе і говорить, — він засміявся. — Ну, я дуже сподіваюся, що у вас не вийде так як з її попереднім хлопцем, який її покинув і вона дуже переживала через це…
— Я її точно не покину, — впевнено сказав я. — Хіба сам їй набридну і вона залишить мене. Але сподіваюсь, що все ж все буде добре і ми будемо разом. Радий, що ви не налаштовані категорично проти мене, бо я переживав через свій вік. А от ваша дружина, здається, не дуже задоволена…
— Та, вона була б незадоволена будь-яким кавалером доньки, — батько мені підморгнув. — Чесно кажучи, вона і мною не завжди задоволена, але все одно ми живемо разом уже двадцять п’ять років….
***
#370 в Жіночий роман
#1230 в Любовні романи
#592 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 19.01.2024