Глава 17. Він (не) прийде?...

ДЕМ

Коли я зібрався, то згадав, що так і не сказав Алісі, що сьогодні зранку не можу підвезти її через те, що маю поїхати до Каті. 

Я взяв до рук мобільний і набрав Алісу, зазвичай ми зустрічались о восьмій тридцять, а зараз була майже восьма, і я сподівався, що вона вже не спить.

— Алло, — почув у слухавці її бадьорий голос.  — Коли мені виходити? 

— Щодо цього… — я на секунду замовк, а потім продовжив. — Я сьогодні маю їхати раніше, тож не зможу підвезти тебе, пробач, що не попередив заздалегідь. Давай я викличу тобі таксі з мого додатку. Поїздка автоматично оплатиться з моєї картки, тож не переживай.

 — Та нічого, не треба таксі, я й маршруткою доїду, — швидко сказала вона. 

— Пробач, що не попередив, я забув, — я зітхнув. 

Авжеж, це була неправда. Але що мені треба було казати?...

— Зустрінемось ввечері? — перепитав я, коли вона так і не відповіла. 

 — Так, давай зустрінемось, я хотіла про щось тебе запитати, — сказала Аліса. 

— Добре, — погодився я. — Хоча, ти можеш мене і зараз запитати. Якщо хочеш…

 — Та краще вже не по телефону, — сказала вона. — Це не терміново. Поговоримо ввечері, добре? 

— Добре, люблю тебе, — відповів я…

***

Коли приїхав до лікарні, трохи нервував. Все ж, я переживав за цю дитину, хай вона ще й не народилась.

Лікар, у якого спостерігалась Катя, запевнив мене, що все більш-менш добре, їй просто не можна нервувати.

—...Пощастило Каті з чоловіком, вона казала, що ви дуже багато працюєте, і тому, можливо, не зможете приїхати, але ви приїхали! — бадьоро сказав він. 

— Дякую, що піклуєтесь про неї, — відповів я.

Памʼятав, що Катя ще нікому не сказала про розлучення, і не хотів її підставляти.

Ми з лікарем обмінялись ще парою ввічливих реплік, а потім я пішов до Каті.

Коли зайшов в палату, в якій Катя була сама, то вона здивовано поглянула на мене:

— Ти так рано? Я навіть не сподівалася…

— Як ти? — я підійшов до неї і поклав на тумбочку фрукти. — Не знав, що купити, ти так і не сказала, що тобі треба.

 — Добре, дякую, — вона усміхнулась. — Я дуже рада тебе бачити. Ось, мені зробили УЗД, хочеш подивитися? — простягнула мені якийсь знімок. 

— Давай, — я взяв знімок і побачив контури дитини на ньому. Голова була доволі велика, ну, але ж це так і треба. Відчував якесь хвилювання, коли дивився цей знімок. — У тебе ще й живіт майже не видно, а всередині малюк вже так схожий на новонародженого. Я вперше бачу такий знімок, незвичний досвід.

— Я сама здивувалася, що там уже все видно, — усміхнулась Катя. — Але лікарі кажуть, що все добре, жодних проблем зі здоров’ям дитини немає. Мене ще потримають кілька днів, покапають ліки для зменшення тонусу матки, і можливо, в п’ятницю випишуть…

— В пʼятницю? — перепитав я. — О котрій? Я заберу тебе і відвезу додому. 

— У нас лікарський обхід о десятій, — сказала вона. — А вже після нього можна буде їхати додому. Якщо в тебе виходитиме в такий час, то я наберу тебе вже після обходу…

— Домовились, я приїду, — я кивнув. — Добре, я, певно, піду, тобі треба більше відпочивати.

— Так, ще раз дякую, що заглянув, — вона усміхнулась. — Рада була побачити тебе, Деме. 

— Я теж, добре, до зустрічі в пʼятницю. І якщо тобі ще щось буде потрібно — кажи, я привезу, — відповів я. 

— Добре, обов’язково, — вона помахала рукою на прощання, дивлячись як я виходжу з палати. 

***

Ввечері я вже збирався їхати додому і дзвонити Алісі, щоб повезти її на вечерю, коли до мене в кабінет зайшла секретарка:

— Демʼяне, ви не забули, що о восьмій у вас сьогодні потяг до Львова? — запитала вона.

— До Львова? — відповів я питанням на питання.

Зовсім не памʼятав ні про яку поїздку.

— Так, вас же запросили на виставку, де буде багато закордонних інвесторів…. — зауважила вона. 

— Чорт, точно, — я згадав про це запрошення. 

Час з Алісою проходив так швидко, що я і не помітив, що осінь вже закінчувалась. 

— Добре, тоді я поїду збиратись, — відповів я. — Але скільки днів буде виставка?

— Завтра і післязавтра у вас ще призначено декілька зустрічей у Львові, а відкриття виставки в середу.

— Я маю бути вдома в четвер ввечері, — я зітхнув. 

— Я можу придбати білети на четвер, — відповіла вона. — Але ви встигнете з усіма домовитись в середу? 

— Доведеться. Якщо ні, то повернусь в пʼятницю, — відповів я. — В принципі, в мене там тільки дві важливих зустрічі, я маю все встигнути…

***

то зараз що вийде він подзвонить їй і кінець хай буде ок